Контрольна робота з теми "Безсполучникове складне речення"

Сонце, мабуть, упливло за обрій, і в лісі ходив уже важкий присмерк.

Хмари пливли низько над землею, можна було сподіватись дощу.

В селі бігли з дворів назустріч чумакам дівчата, діти, поважні діди з палицями.

Грицько побачив, що Семен рве ягоди, і зупинився.

Час твій прийде з долею битися, сон пропаде.

Вдарили козаки веслами у воду - одскочив дуб од берега.

Грицько стулив рота : вода вже сягала йому до очей.

Сашко задихався і зморився : більше години вони бігли з Сіроманцем лісом до глинищ.

Лампадка тьмяно блимала в кіоті, стояла в церкві дивна тишина.

Брязне клинок об залізо кайданів, піде луна по твердинях тиранів.

Танцюють зорі - на мороз чималий показують.

Місяць на небі , зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе.

кома

двокрапка

тире

крапка з комою.

Сонце не пекло вже тільки гріло ласкаво вітрець ніде не прокидався ні один лист не ворушився. 

 Волосся вигоріло ходив без шапки довго.

Дощ упав на жито будем краще жити.

Пробачайте поетам дивацтва незлі небагато поетів живе на землі.

Здалось на мить пливе у безвість ночі під парус хмар високий корабель.

На зеленій траві білі чайки сидять білі свічі горять на тарелях латать.

Людство не усвідомить себе як єдине ціле не буде йому добра.

Править хтось малим човенцем в’ється стежечка злотиста.

Подивилась ясно - заспівали скрипки.

Мати вірила: земля усе знає.

Два голуби гудуть, голубка туркоче.

Не русалонька блукає - то дівчина ходить.

Десь зовсім недалеко обізвалися голоси, застукотіли копита.

Збагнув Олег: не сяде він більше в Новгороді на посаді...

Червоне сонечко встає - день буде гарячий.

Вірю: до скону віків не порушиться слово богинь.

 Між горами там долина , в тій долині є хатина.

Зайвий раз зазначу: Катерина Білокур була незвичайною жінкою.

Не русалонька блукає - то дівчина ходить.

Здобудеш освіту - побачиш більше світу.

Світали ночі, вечоріли дні, не раз хитнула доля терезами.

Курява поволі вляглась, за возом наполоханими пташенятами злітав сухий лист.

Надворі красна, тепла, чудова ніч, ціле село спить після тяжкої праці глибоким сном.

Не буде птахів - серце людське стане черствим.

 ... і соняхи сіяли золотом.

... сповіщали про наближення дощу.

 ...дарма що шуліка висів у небі.

  ... навіть хлопчаки їх не лякали.

Ніч прозора безшумна тепла ніби оксамитом огортає людину м’яке степове повітря.

 Тихо дзвонить хвоя смерек тихо шепчуть ліси холодні.

Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

 Пахнуть сонцем дині спілі хмелем б’ють меди скажені.

Навкруги стояла мертва тиша (?) навіть на осиці листя було нерухоме, не тремтіло. 

Ізот Лобода було сокиру зробить (?) нічим її не пощербиш.

Важко стиснулося серце (?) мабуть, цю красу я бачу востаннє.

І на хвилину вам тужно стане (?) в кожної людини є свої підстави для суму й радощів.

Та якось, ідучи рано до школи, Андрійко зиркнув угору й закляк: на гребені хати ходив їхній лелека й весело позиркував навкіл.

 На річці Бікіні бачили диво-дивнеє: при височенному крутому урвищі, при горі, мерехтів крижаний водоспад.

Тигри постояли, але не наважились узяти соболя: почули, що тут була, хоч і давно, людина.

Кузька потяг носом повітря, і враз йому забулися і живий гайворон, і той, що снився: повітря смачно пахло димком і кашею.

Ще зовсім недавно він тягав мертвого і живого тигра на нім поналипали шерстинки на унтах і на руках були плями крові тигрячої.

Сивоокові вже знайомі були ті очі вони нагадували йому холодні й тверді очі князя Володимира з Радогостя.

Він сидів на своєму княжому місці вони стояли далеко від нього стояли безладною мовчазною купою.

Велетень якийсь Геракл двадцятого віку бився тут з морем і зосталось побойовище багатотонне груддя залізобетону як після бомбардування лежить.

Адже сказано (...) на початку було Слово, яке, як відомо, формує свідомість.

Світали ночі, вечоріли дні (...) не раз хитнула доля терезами.

Козаки знали (...) Сірко обманути себе ворогові не дасть.

Прийде грудень з похмурим небом (...) чекай гарного врожаю.

Кому

Крапку з комою

Двокрапку

Тире

Виснажилися студені джерела, задихнулася від спраги річка й померла.

Марно воркують лагідні горлиці, тривожно голосять одинокі зозулі.

Пропливали широкі сірі неорані українські лани, розбиті возами, зруйновані міста і чорні вікна спалених домів.

Отець Лісовський лякав усіх й грозив карами всім без винятку, він чіпляв гріхи до всього сущого…

Замовкла пісня поклав Музикант флейту на лаву й пішов до хати.

Гуде ліс сухо подзвонюють мідним листом дуби співають сосни у високості під ногами тугі мов литі жолуді.

Поволі чвалали курними степовими шляхами сірі воли рипіли вози погейкували погоничі.

Частина саду являє собою крутий рельєф вона найменш упорядкована й справляє враження екзотичного лісу.

Вітер війнув — листя з клена жовте, жовто-золоте полетіло.

Роса блищить на сонці – чисте срібло.

Махнула осінь в ліси — вони зацвіли пурпуровими, сірими та жовтими фарбами .

Я розкажу вам про замерзлу квітку: вона чорніє в мене на столі .

Ніч прозора, безшумна, тепла; ніби оксамитом, огортає людину м’яке степове повітря.

Знаю, з попелу сходять квіти.

Говори, говори, моя мила: твоя мова — співучий струмок.

Вірю: з каменю б’є джерело.

 [ ] , [ ]. Був теплий день, світилася весна .

  [ ] — [ ]. Вам страшно — геть ідіть з дороги .

[ ] : [ ]. Бачу здалеку : що хвиля іскриста грає вільно на синьому морі.

  [ ] ; [ ]. Веселому жартівливому меншому братові хотілося говорити; старший знехотя кидав йому по кілька слів .

... стало чути навіть політ бджоли.

... пролунав дзвоник на урок.

... навіть дерева стоять безшелесно.

... усе навколо принишкло.

розповідне, неокличне, складне, безсполучникове, складається з 2 частин, з часовими відношеннями;

спонукальне, окличне, складне, безсполучникове, складається з 2 частин, з причиновими відношеннями;

розповідне, неокличне, складне, складносурядне, складається з 2 частин, з причиновими відношеннями;

спонукальне, окличне, складне, безсполучникове, складається з 2 частин, з відношеннями зіставлення.