Контрольна робота з теми "Складне речення"

Має одну граматичну основу.

Може мати сурядний, підрядний, безсполучниковий зв'язки.

Частини завжди залежать одна від одної.

Рівноправні частини не існують на рівні підрядного зв'язку.

Що правда на світі є, Зачіплянка в цьому не раз переконалась з'явилась таблиця на соборі. (О. Гончар).

Молодий узяв Катрю під руку й повів до хати вузеньким коридором, бо хуторяни не дуже розступалися кожному хотілося подивитись на приїжджих зблизька (Г. Тютюнник).

Справді вдома ще спала б, а тут встає до схід сонця, тут саме життя підіймає, бо рано починається трудовий день тих, хто споруджує канал (О. Гончар).

Заснула хвиля у броді, заснув і присілок над бродом. А до нього ніяк не дотягне своє снування той волохатий, що так дитинство нагадує, сон — перед жнивами він завжди тільки скрадається за Данилком, а коли й прихопить його, то лише на якусь часинку (М. Стельмах).

Ось так воно й виходить: коли хтось високо злетить, то неодмінно низько сяде (М. Стельмах).

Буває ж так що людину тягне, настійливо тягне кудись,— ось так і його тягнуло з тої миті, як тільки він побачив із степу це бойове судно що, мов сама його мрія, силуетно застигло на обрії... (О. Гончар).

День був такий самий, нічого не приніс, абатство завалене шматтям туману завмерло, ждало, прислухалося (77. Загре-бельний).

3 рушницею полюють перепілок восени, коли вже просо вклоняється хазяїнові повними китицями пшоняної каші, а навкруги проса — куди оком кинеш,— самі стерні та копи та скирти... (О. Вишня).

Кома.

Тире.

Двокрапка.

Крапка з комою.

Слова натягувать, як луки, щоб вчасно збити на льотунерозшифрованої муки невідворотну німоту.

Чи я ж того хотів, що сталось.

Якове, а щоб тобі пусто було.

Наші тихенько йдуть; аби ж тільки їх не помітили.

Менше говори — більше почуєш.

Коли пісні мойого краю пливуть у рідних голосах, мені здається, що збираю цілющі трави я в лугах.

Коли в похід виходила батава, її піснями плакала Полтава.

День був хороший, світило сонце — чисте й золотисте.

І ніяк ми не вгадаєм, що зробилось з нашим краєм.

Та перед смертю дітям повтори ту казку, що лишилася, як спомин.

Я син твій, син, що йшов за тебе на смерть.

Аж власний світ у ній почне рости, у якому будуть теж сонця і зорі.

Ні, певно, ти поліг в курганах, бо ти не міг би буть в кайданах.

Везли, щоб там в краях холодних згноїти велетнів народних.

То колють коней шаблями в морди і під боки, щоб роз'ярить.

Веди мене мерщій —я смерть вже чую.

 А проте тієї сили, духу, що зрива на ноги, в нас нема і манівцями ми блукаєм без дороги.

Василь Семенович поблід, як крейда.

Сонце стояло над головою, як сковорода, розкалене, та наче вогнем пекло.

Стара виразка, розкопирсана нечистими руками, защеміла в Чіпчинім серці.

 І що орел, коли його орлина зграя не рве з землі в блакить ясного дня.

Саме в той час, як Юрій та Сірко добували Чигирин, гетьман Виговський скликав козацькі полки на раду під Германівною.

Дощ одразу перестав, неначе хто закрив несподівано хмари.

Дівчата співають, бо ж хлопці танцюють.

Не живе ледачий, де кипить робота.

Веди мене ти сам, як ти хочеш.

Я керував стерном, до певної мети мій човен плив.

Певно, Якове, зостанемось ми вдвох з тобою, бо всі поляжуть.

А там нижче розступились скелі, які то розпалися на роздоллі ніби високими будинками, то полягали довгими рядками.

У нього майже немає творів, куди пейзаж не входив би, як обов'язковий елемент.

Пильне око його фіксує всі деталі — освітлення, барви, обриси поверхні землі, рослинність, усю різноманітність деревного покриву.

Під час поїздок до Корсуня він показував дітям пам'ятні місця, де народні герої Наливайко та Богдан Хмельницький билися з польською шляхтою.