Контрольна робота з теми "Складнопідрядні речення"

Усе починається з дитинства, з колискової, з голосу материнської душі над колискою.

Лелеки повернулися до рідного гнізда і заходилися його лагодити.

За правду, браття, єднаймося щиро.

Опівдні насунулися хмари, які змусили все живе зачаїтися.

Верби, схилившись над тихим Дінцем, розчісують коси зелені.

Поет порівнює волю із золотом і твердить, що воно супроти волі - болото.

Сковорода вважав байку "мудрою іграшкою", що приховує внутрішню силу.

Світ ловив мене, та не спіймав.

Якби я зозулею летіла, то ліси посушила б своєю нудьгою.

Ти знаєш, що ти - людина?

Ростуть міста, яких не бачив світ.

Бачу, як поволі ясніє на сході.

Знайшовся такий, що дав волю, дав і землю.

Мені здається, що час іде чимраз швидше.

Розповідають, що він зчорнів після тої пригоди.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Я збагнула, що забуття не суджено мені.

З дороги видно було, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут.

У Січі був такий звичай, що кожен мусив коритися волі старшого.

Очерет шумів так, що дерева потопали у ньому.

Навчає мудрість, що біда сама не приходить.

На заході ще жевріло небо, яке фарбувало в червоне вершечки лісу.

А неба було так багато, що очі тонули в нім.

І без слів я усе розумію, що сказати ти маєш мені.

Чомусь пам'ятаю, що річка звалася Леглич.

Біліє гречка, наче хтось розіслав шматки полотна.

Ви чули, як шумлять бори у вересневі вечори?

Навколо стояла така тиша, що чути було золотий звук переджнивності.

А злива так само почала відходити, як і надійшла.

У полі ще лежав сніг, хоча весна брала своє.

а місяць ніжно торкав вершечки дерев, як струни.

що вабив своєю прохолодою.

але ми вирішили оминути його.

щоб ми могли складати про нього казки та легенди.

привітно підморгуючи перехожим.

три

чотири

п'ять

шість

сім

Слово, що йде від серця завжди проникає в серце.

Дикі гуси зчиняють таке верескливе гелготання, що, почувши його, надовго не можеш витіснити із серця смутку.

Римський філософ Сенека говорив, що найщасливіший той, хто думає про щастя.

Середовище, у якому ми живемо відіграє фундаментальну роль у становленні нашої особистості.

Швидше в гай зелений, в поле, де повітрям тягне з гір.

Дороги, що ведуть до незнаних обріїв, завжди манили мене.

Може, вернеться з дороги пані, та ще мене за лінощі скарає.

Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися.

Я люблю, щоб сонце гріло, щоб гукали скрізь громи.

Розкажи, як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселочка воду позичає.

Певне, в кожного є заповітні пороги, звідки нас проводжали в життя матері.

Там, де Ятрань круто в'ється, з-під берега б'є вода.

Бузок, котрим були обсаджені стежечки, переліз на інше місце, щоб вільно там рости.

Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя.

А на тому місці, де стояла тінь, широкою плямою сяяло сонце.

Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись.

Добре, що напроти його будинку знаходився сад, звідки долинали пташині голоси.

Я люблю, як буває, восени пахне яблуками в хаті.

Любив він вечори, коли сестра, примруживши очі, співала біля вікна.

Буває, що й новий птах стару пісню співає.

Пригадую вечір, коли мама заварювала чай з жасмином, який ми дбайливо збирали з бабусею.

Не розумів я, що вона хотіла намалювати, що хотіла залишити на папері, хоча вона вперто намагалася мені пояснити.

Я допускаю, що в минулому житті був котом, бо люблю поніжитися на сонечку.

Римовані рядки ховаю в прозу, щоб не здогадався ніхто, яку романтичну душу маю.

Сонце світить так, що аж каміння сміється, що аж старий дуб розправляє широкі плечі.