Контрольна робота з української мови 9 клас за 1 семестр (сімейна форма навчання)

"Яка краса!,- радісно вигукгула Марійка. - Як тут гарно!"

" Справді хороша та людина,- зауважив дідусь, - "яка красива душею".

"Тут чомусь неспокійно мені, - прошепотів Максим і додав:- Тривожно якось..."

"Завжди поважай друзів своїх, цінуй їх. - зазначив учитель".

У своїй філософській праці Г.Сковорода зазначав, що " з усіх утрат утрата часу найтяжча".

Не все те отрута,що неприємне на смак - так писав Григорій Сковорода.

"Страшні слова, коли вони мовчать... (Ліна Костенко)".

"Ти знаєш,що ти людина", - неначе тебе питає Василь Симоненко,- "Ти знаєш про це чи ні..."

і виспівував радісно вітер.

неначе оповідаючи якусь сумну історію.

і утворювали своєрідний затінок.

коли зрідка налітав вітерець.

На городі пишаються паничі і простяглася над річкою задуха.

То жайвір пролетить у небі то перепілка скрикне у степу.

Тільки волошки синіють своїми голівками та деревій несміливо визирає зеленим вічком.

Все минає але любов після всього зостається

Кома

Розділовий знак не ставиться

Тире

Крапка з комою

1

2

3

4

5

Багряне сонце сутінню лісною у просвіт хмар показує кіно і десь на пні під сивою сосною ведмеді забивають доміно,

Раптом заблискотів заколихав вогнями весь правий берег і стало видно скіфські могили над Дніпром і лівобережні піски.

Одна хвилинка темного горя і вмить усміхнулось направо усміхнулось наліво і золоте поле махнуло крилами аж до країв синього неба.

Ще лише хвилинка-друга і гарячі коні порівняються з маврійським дубом.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

Ясно ще осіннє сонце сяє та холодом осіннім вже в повітрі потягає.

Чи то мій сон чи просто чорна магія чола.

Микола направив струни повів смичком і жалібна пісня розляглася по хаті.

1

2

3

4

5

Чумацький віз тихо рипить піді мною а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу.

Кам’яні баби стояли на курганах і сліпо дивились у далечінь та ще високо в небі шугали орли шукаючи нової поживи.

То по полю б я хотів чорним вихором летіти то мавок серед лісів я б ловив на зойк трембіти.

Дерево стояло ще голе однак на вітах його вже починалось пташине життя.

І наперед не треба ворожити і за минулим плакати не варт.

В Над Дніпром клубочиться задуха і пахне степом сизий деревій.

Пливе над світом осінь як медуза і мокре листя падає на брук.

Нове століття вже на видноколі і час новітню створює красу.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

 І журиться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад.

Лиш храм збудуй а люди в нього прийдуть.

Гроза пройшла і грім ударив десь збоку.

Заснули доли і полонина в тиші спить.

Ураз труснуло всю світобудову і тиша впала на свічадо плес.

Ясно ще осіннє сонце сяє та холодом осіннім вже в повітрі потягає.

Чи то мій сон чи просто чорна магія чола.

Чимось зарадиш людині і на душі легко весь день.

Чужих два слова в пісні буде і пісня вся тоді чужа!

Озвався постріл над рікою і на коня схиливсь козак.

Квітує жито і ячмінь колос викидає.

Безконечні стежки скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі, і хлюпають ними аж в краї неба.

Безконечні стежки, скриті інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба.

Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба.

Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах а ниви котять та й котять зелені хвилі, і хлюпають ними аж в краї неба.

Вже червоніють помідори і ходить осінь по траві.

Десь коні ржуть і глухо грають сурми.

У полі сонце і в селі все залито гарячим сяйвом.

Без Слова немає обнови і часу мертвіє відлік.

Стара похилена черемха заздро поглядала на молоду вишню.

Шумить і хвилюється Київ, і сонце сміється з висот.

Сонце обливало землю рожевим світлом і ніжно цілувало її своїми іскорками.

Шумить, хвилюється і гуде велике місто звуками, притаманними тільки йому.

Минулася буря – і сонце засіяло.

Море велике, та вода не годиться.

Хай вітер знамена колише, й співають в садах солов'ї!

Хутенько казка мовиться, та не так-то хутко діло робиться.

і надворі починало вже темніти.

ніби пірнало в безкрає море.

розкидаючи рожеві плями по піску.

і тепло разом із собою забирало.

На світі вже давно ведеться, що вищий перед нижчим гнеться (Л. Глібов).

Дерева в саду хитає вітер, жовтий лист летить до ніг мені (В. Сосюра).

Праця садівника неспокійна, але почесна і самою своєю суттю мирна (О. Гончар).

Майже повсюди на Гуцульщині було поширеним вірування в те, що в передноворічний вечір худоба розмовляє між собою.

слова автора

розмова двох осіб

точне відтворення чужого мовлення

діалог

Хай замріяна весна тобі розкаже як вірно я тебе кохаю.

Ні не клич мене весно казала я їй не чаруй і не ваб надаремне.

Хто вам сказав що я слабка що я корюся долі?

А жовте листя осені шепоче щоб швидко-швидко йшла вже геть.

 береться в лапки;

не береться ніколи в лапки;

пишеться з нового рядка, перед нею ставиться тире;

переписується в рядочок без лапок

прямою мовою

непрямою мовою;

епітетом;

цитатою