ОДНОРІДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ 1

Сурядні відношення, однакове морфологічне вираження.

Перелічувальну інтонацію, логічну одноплановість.

Тотожність синтаксичної функції, однакове морфологічне вираження.

Підпорядкованість спільному члену речення, інтонацію однорідності.

Сурядні відношення, тотожність синтаксичної функції в реченні.

В наші дні українська книга, українське малярство, музика, блискуча виконавська майстерність наших артистів і цілих ансамблів здобувають щодалі ширшу популярність.

Над Россю, Дніпром і Сулою в задумі шепочуть гаї (В. Симоненко).

Поряд з творами російських письменників том за томом постали на по­лиці книги білорусів і казахів, узбеків і латишів... (О. Гончар)

Наша література спроможна творити значне, довговічне (О. Гончар).

Все здавалось прекрасним і простим: вітер, хвилі і сонце над нами (І. Савич).

Єднальні.

Розділові.

Приєднувальні.

Градаційні.

Протиставні.

Класична література лишила нам великі заповіти: правдивість, відданість народові, ідеали братерства і гуманізму (О. Гончар).

Під літнім широченним небокраєм мене стрічають друзі і знайомі... (А. Малишко).

Тихі води дніпрові я стрічав у дорозі, сині хмари, діброви, спілі ранки та грози.

Праця людини — окраса і слава, праця людини — безсмертя й (В. Си­моненко).

Усмішка твоя — єдина, мука твоя — єдина, очі твої — одні (В. Симо­ненко).

І тоді мій край стражденний, винісши негоду, і труд, і подвиг славлячи в житті, синам-героям пам'ятник возводить (Н. Кащук).

З далекого краю лелеки летіли. Та в одного лелеченьки крилонька зомліли (Д. Павличко).

Та встав Тарас, і встав Тарасів син... (М. Рильський)

За всякої погоди у діда є рибка — тримає він її не в погребі, а у воді (П. Чабанівський).

Не той друг, що лащиться, а той, що печалиться (В. Коломієць).

Найпрекрасніші і в той же час найщасливіші ті люди, хто прожив своє життя, дбаючи про інших.

Вода була холодна, пахуча, смачна, ніби березовій сік.

Така вона, Сардинія, така. Горда. Сміла. Робітнича.

Здавалося, швидка, поспіхом, двохвилинна розмова тривала довго-довго і почалась — не пригадати коли.

Хлопці сиділи похнюплені, ображені.

Завтра я буду далі і далі від полів цих... (А. Малишко)

Хлопчина... відповідав цивільним зі спокоєм, з гідністю і дотепністю бу­валого солдата.

В садах України весною про щастя дзвенять солов'ї (В. Симоненко).

Є в коханні і будні, і свята... (В. Симоненко).

І добре Хариті на ниві, і страшно (М. Коцюбинський).

Якщо вони виконують однакову синтаксичну функцію.

Якщо вони мають однакове морфологічне вираження.

Якщо вони стоять перед означуваним словом.

Якщо вони приєднуються безсполучниковим зв'язком.

Якщо вони характеризують предмет з одного боку.

Саме верба слугувала для виготов­лення домашнього начиння ложок, корит, кошиків і навіть човнів.

Ось-ось прокинуться жоржини від сну, розплющать повіки й заграють різними барвами свого цвітіння си­ньою, рожевою, фіалковою.

Багато чого бачили мисливці на своєму віку і звірів усіляких, і птахів, і різні пригоди.

У космос через релігію, у Західну Європу, Азію та за океани через ук­раїнську культуру навсібіч порива­ються силові лінії Софії Київської.

Скрізь червоно на небі, і на узгір'ях, і на горі.

Ні спека дня, ні бурі, ні морози ніщо не вб'є любов мою живу.

Жито, пшениця й овес усе разом поспіло.

Ночей недоспаних, досвітків сизих, жари полуденних небес усього у хлібі незлічено.

Чарівний світ пливе переді мною сині води, білі піски, хати на високих бере­гах.

Нехай ніколи не в'яне в наших душах чарівний світ живого яворів, лю­бистків, лелек і зозуль!

Усе навколо дерева, птахи, люди спов­нене весняної пружної, нестримної сили.

У нашому саду була розкішна флора жоржини й кропива, любисток і ре­вень.

Це були мої брати: Лаврін, Сергій, Василько й Іван.

В очах було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності й несвободи.

Щось твориться у хаті незвичайне: дід плаче, мати плаче, курка в сінях кудкудаче.

Тихий, спокійний, навіть флегматичний український ярмарок.