Однорідні члени речення.

І знов стелиться переді мною шлях через терни.

Шалений вітер хвилі гнав і розсівав туман руками.

Якась дужа хвиля прокочується по всьому тілі.

Велика хмара йде над селами.

Вирок поетові продиктувала не тільки особиста образа царя, скільки страх перед ним.

Гнів і жаль, огонь і холод, несамовита радість і гірка туга разом обхопили Петрове серце.

Місячне сяйво пронизало ніжно-синяві мряки ночі.

І барвінком, і рутою, і рястом квітчає весна землю.

Місяць хилився все нижче, золотавився, тьмянішав.

Раділо сонце, ниви, і луки...

Нам тільки хліба сонця й волі.

Яблуні дихають, цвітом рясно, червоно, біло.

Вже сонце скотилось до темного бору і в теплім промінні купало ярі лани, веселую гору. (Леся Українка)

Одвічним, закуреним шляхом тихо посувається валка. (І .Нечуй - Левицький)

Сосни немов розступились і обгорнули кімнату. ( М.Коцюбинський)

У саду квітнуть квіти і не в'януть.

Нехай увійдуть у хату чистота й спокій.

Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег.

Здавалось, город витягує в поле свою залізну руку за мною і не пускає.

Не тільки власне, а і чуже. 

Так добре було б стати "нічим" — безгласним, непорушним спокоєм. 

Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. 

Я чую твердість і форму затоплених на дні чорної пітьми меблів і скрип помосту під їх вагою. 

Іванов солідний, розважний.

Пава ступає поважно, меланхолійно хитає задом і одстає.

 Люблю спостерігати за синичками та папугами.

 Вівса, пшениці, ячмені — все се зіллялось в одну могутню хвилю...

У лісі росли сосни, ялини, дуби.

Над травою височіли безладно розкидані черешні, яблуні, груші.

Любить він такі ночі безвечірні, цю тишу і якусь таємничість у всій природі.

Мене весь час то палило, то морозило.

Зерно і камінь, суша і вода достойні буть зображені в картині.

Вже сонце скотилось до темного бору і в теплім промінні купало ярі лани, веселую гору. (Леся Українка)

Одвічним, закуреним шляхом тихо посувається валка. (І .Нечуй - Левицький)

Сосни немов розступились і обгорнули кімнату. ( М.Коцюбинський)

У саду квітнуть квіти і не в'януть.

З берега на берег можна добутися баржами або човнами (О. Гончар).

Мавка йде до калини, швидко ламає на ній червоні китиці, звиває собі віночок (Леся Українка).

Життя, немов ріка, пливе в майбутнє, у завтрашнє, у безкрає (Л. Дмитерко).

члени речення, що завжди виражаються різними частинами мови;

члени речення, що відповідають на питання прислвника і виступають у реченні обставиною;

члени речення, що виконують однакову синтаксичну роль, стосуються одного й того самого члена речення і поєднуються сполучниковим, безсполучниковим (інтонаційним) чи змішаним зв’язком.