Однорідні члени речення. Однорідні та неоднорідні означення.

До берега наближався Тихон із рябим мисливським собакою (О.Довженко).

Без коня навіть шовкова дорога муляє (Народна творчість).

Сидіти без діла − також важкий труд (Народна творчість).

Ще звечора на обрії стояла важка сива хмара, сріблився вгорі місяць, мовчазливо дрімав ліс, ніби до чогось прислухаючись.(За Ю.Збанацьким).

Обидва почували себе добре лише один коло одного (Ю.Яновський).

Прийми мою любов, народе рідний, річко велика, і місяцю ясний, і берег мій чистий (О.Довженко).

І ранкові, й вечірні дороги таять у собі таємницю, сподівання, жаль (М.Стельмах).

Синь гаїв, поля, світання, пісня солов’їна, ніжний шепіт і зітхання – моя Україна (В.Сосюра).

Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка (Народна творчість).

Прикро було дивитися на цю недоладну постать, натоптану злобою і болем (М.Стельмах).

У реченні може бути один ряд однорідних членів.

Однорідними можуть бути тільки другорядні члени речення,

Однорідні члени речення відповідають на одне й те саме питання, відносяться до одного і того ж слова, виконують однакову синтаксичну функцію.

Легка, біла, прозора постать, що з обличчя нагадує Мавку, з'являється з-за берези і схиляється над Лукашем. (Леся Українка)

Знов стелиться переді мною шлях через терни, байраки, дике поле. 

Над селами, над нивами, лугами та долинами велика хмара йшла.

Гнів і жаль, огонь і холод, несамовита радість і гірка туга разом охопили Петрове серце.

сполучниковий

безсполучниковий

змішаний

Зеленіє степ весною, з кожним днем пишніш стає, то обсиплеться росою, то враз пахощі поллє.

У різну пору дня лютневий сніг цвіте по-різному, проте зараз, ополудні, розцвів найяскравіше.

Тоненький струмок диму поволі піднявся над сторожкою, понад віттям дерев та й послався над ними прозорою хмаркою.

Сніг у полі побілішав, тепер проміння не тоне в гострій млі.

Дрібненький зяблик моститься десь на верху явора чи тополі.

Сіроманець похлебтав з калюжі води, лугом відбіг від лісу і від дроги, заліг за копицею. 

Зазеленів молодим зелом на лугах юний квітень, розсипав навколо райдужні різнобарвні квіти.

Коло хат зеленіють густі старі садки.

Поміж жовтими торішніми стеблинами пробиваються густими кущами молоді шпильки трави.

За шкільними партами схилились  чорні  біляві русяві  голівки. 

На околиці стояв низький дерев’яний будинок.

Якось раз над містечком стояла тиха місячна літня ніч. (І. Нечуй-Левицький).

Радіють молодій обнові берези, клени, явори.

Моя мати перша в світі навчила мене любить роси, легенький ранковий туман, п’янкий любисток, м’яту, маковий цвіт, осінній город і калину.

Людина має бути не тільки здоровою, а й гарною.

Неначе човен в синім морі то виринав, то потопав.

Мене весь час то палило, то морозило.

Зерно і камінь, суша і вода достойні буть зображені в картині.

Любить він такі ночі безвечірні, цю тишу і якусь таємничість у всій природі.

Над травою височіли безладно розкидані черешні, яблуні, груші.

На липах з’явилося свіже молоде пахуче листя.

Одшуміли над Придесенням перші весняні грози, потому настали теплі погожі дні.

Прийде пісня, мов дружна весна, шумовита рвучка голосна.

Якісь солодкі любі спогади та думки колисали його серце.