Однорідні члени речення.Звертання.

Ой не крийся, природо, не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.

Ой, не крийся природо, не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.

Ой не крийся, природо не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.

Ой не крийся, природо, не крийся, що ти в тузі за літом у тузі.

Ой не крийся, природо, не крийся, що, ти, в тузі за літом, у тузі.

Тебе я земле всю сходив до краю.

О жовтий квіт мелодії розстань над строгими квадратами перонів.

Добре учителю що ти небокраї підняв нам людського стремління.

Я не спатиму люба до світу буду думати й буду писать.

Бідна волошко чому ти у житі, а не на клумбі волієш рости?

Так друже мій ми любимо одно: старої творчості додержане вино.

Дозволь мені мій вечоровий світе упасти зерням в рідній борозні.

Давай-но серце ми печаль облишимо, усі негоди одцвітуть, як дим.

Ой, братику ріднесенький, снився мені сон дивнесенький.

Дозволь мені великий господине, розважити книжками смуток твій.

Ой, ви зорі ясні, де ви бачили більше кохання?

О панно Інно, панно Інно, любові усміх квітне раз — ще й тлінно.

Земля на тих полях була чиста, чорна і сита.

І снігу нема, і спокою нема.

Раділи і садок, і поле, і долина.

А фіолетово, а синьо при хаті півники цвітуть.

Тис ягідний, ялиця, смерека такі дерева ростуть у Карпатах.

Трави, квіти, листя на деревах усе вкрите краплями роси.

На світанні жінки збирали цілюще зілля ромашку, звіробій, полин.

Лілея лісова, нарцис, едельвейс усі ці рослини занесено до Червоної книги.

Бій і тяжка нічна робота втомили їх.

Я не їла, не спала, співанки розгубила.

Воля пахла вільгістю, настоєм лугових трав.

Лежиш десь у густій траві і дивишся на зорі.

підметом

додатком

не є членом речення

означенням

Полювати на дрібних тварин злітаються хижі птахи: орли, сови, яструби.

Усе зникло: і місто, і гори, і поле, і гай.

Діти кинулись рвати чудові квіти – рожеві гвоздички, лілові дзвіночки.

Береги, лози, вода – усе було залите гарячим сонцем.

Червоні тюльпани, жовті нарциси, рожеві гіацинти зацвіли біля хати.

До сонечка тягнули свої бутони жовті, червоні, білі, рожеві тюльпани.

Веселе сонце заглядає у моє віконце.

Молоденькі яблуні та вишні зацвіли в бабусинім саду.

Бідна волошко, чому ти у житі, а не на клумбі волієш рости?

Так, шановний Іване, ми любимо свій рідний край.

Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній борозні.

Ти, Україно, найкраща у світі для нас!

Життя немов ріка пливе в майбутнє.

Вечірнє сонце дякую за день!

Живи Україно живи для краси, для правди, для волі!

Мила Україна – наша Батьківщина!