Речення з однорідними членами

Найвищі Карпатські гори на Івано-Франківщині.

З кленового пагона зірвався широкий жовтий лист

У хаті стояв густий передсвітанковий морок.

На Марію допитливо дивилися сірі голубі та карі оченята.

Надворі пахне молодим осокорячим листям.

Сині зеленкуваті фіолетові присмерки спадають степом.

Під осінніми високими зорями затихають оселі.

В гарячий літній день ліс на горах сяє а в долинах чорніє.

То тут то там розсипані були червоні жовті й сині бризки.

Вже здалеку бачу маленьку білу постать на обніжку.

Холодне молоде срібло сонця пізньої осені розлите по землі.

Верби схилили додолу своє гілля ніжне тендітне

У неділю яскраво світило сонце.

Понеділок настав одразу по неділі.

У вівторок на роботі пан Пляшкер сидів такий неспокійний.

Коли нарешті вибило п'яту годину, він накинув куртку і миттю вискочив з контори.

­

Пан Пляшкер спробував ще трохи заснути, але не зміг.

Пан Пляшкер поспіхом надягнув куртку, і вийшов з кімнати.

Цілий ранок пан Пляшкер не виходив з кімнати, дедалі нетерплячіше ходив з кутка в куток.

Як колись, так і тепер люди шанують майбутнє.

Кобзарі створювали думи, пісні,легенди.

Неподалік од хати росли липи та яблуні.

О,О,О

ОіО, ОіО

О, або О

О, але О

однорідні додатки

Однорідні обставини

однорідні підмети

В цю таємну ніч Купала в лісі папороть цвіте розцвітає обсипає цвіт-проміння золоте.

Ні долі ні волі у мене нема зосталася тільки надія одна.

Мої дні течуть тепер серед степу серед долини налитої зеленим хлібом.

Тягнуться до сонця і квіти і трави віти кучеряві гори голубі.

Тихі ніжні зорі спадали з неба ...

По лісах дрімучих темних з луком пращур наш ішов...

Раз якось був тихий літній вечір.

Блискають тільки гострі колючі згуки.

Вівса, пшениці, ячмені - все злилося в одну могутню хвилю.

Все повторялось - і краса, й потворність.

Ах, як багато: неба, сонця, веселої зелені.

...Ось і ворога відбито, все минуло - гнів і жах...

Усе в чеканні: спілі краплі рос, земля і місяць, вишні і тополі.

Попідтинню сіромаха, і днює, й ночує.

Кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка: все се було йому знайоме, промовляло до його.

Од свіжого подиху ранку злегка тремтіли жита, з рум"яного сходу линуло світло, і м"якими хвилями розпливалося поміж небом і землею.

Учітесь, читайте і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.

Немає берегів ні в смерті, ні в любові, в безсмертя, й вічності немає берегів.

У драмі людській небагато дій - дитинство, юність, молодість і старість.

Усе тут мовби однакове: і похилі до води вільхи, і засніжені береги.

Твори Марка Вовчка перекладають чеською польською болгарською французькою.

У парку ростуть різні рослини як-от сон півники болотяні ряст

У бабусиному саду достигали вишні черешні та порічки.

Любов надія та віра утворюють людяність.

Луки і ліси під пензлем осені барвисто немов шедеври пейзажиста горять на виставці краси.

Українські письменники а саме Володимир Сосюра Павло Тичина Максим Рильський з фронту передавали аудіозвернення, які підтримували бойовий дух народу.

У мрії все рівне й сьогодні й минуле і щастя і вічність і мить.

А соловей аж горло надриває співає щебече свистить і тьохкає.

Реве, стогне хуртовина, котить, верне полем.

Біля хати зашуміли внуки – радість і надія у житті.

В саду цвіли бузина і калина.

Шумить і шепче, і тривожить зрадливий дощ із-за кутка.

Над широким Дніпром у промінні блакить, і висока, і тиха могила.

 Уся земля, мов килим під тобою, 3 усіх джерел дзвенять мої пісні.

За хвилю знов усе стихає І птахи, крик, і воза стук.

Все кругом жило, змагалось, Ліс дивився і шумів.

Все в нас є. Скільки щастя і світла, скільки сонця сьогодні над нами.

І восени і взимку на місцевому базарчику одна стара жінка чи дві продають ягоди горобини чи калини сушений цвіт стебла й коріння лікувальних рослин.

Стоячи в тумані я нічого не бачив округ себе ні стін ні вікон ні дверей.

А соловейко не відмовляється ні від сухого листя ні від торішньої трави.

Листя лежало на колодах осикових дров на купі гарбузів.