ОДНОРІДНІ ТА НЕОДНОРІДНІ ОЗНАЧЕННЯ. РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ОДНОРІДНИХ ЧЛЕНАХ РЕЧЕНЯ

Далеко внизу Поділ і Дніпро, і низьке лівобережжя, що ген-ген до крайнеба простяглося.

Книжки лежали на підвіконнях і на табуретах, і на спеціальних полицях, і просто на підлозі.

Ранок все відчарував: сині квіти поміж трав, і метелика, і бджілку, і в цвіту вишневу гілку...

Скільки в очах Надії сховано світла і радощів. і смутку водночас.

Минає рік, і два, і п'ять років...

Батько і мати, і дід з бабою нагадували мені святих.

Шумить , і шепче, і тривожить зрадливий дощ із-за кутка.

Любіть травинку, і тваринку, і сонце завтрашнього дня...

Стрілоподібний пуп'янок квітки захитався в повітрі розкрився.

Струни сумно скрикують кричать разом з дорослими.

Наречена не пішла побігла до свого щастя в краватці.

Мозаїка світу мерехтить сяє переливається.

Коли вогонь розгориться то спалює і мокре і сухе.

Без розуму ні сокирою рубати ні личака в'язати.

І так і сяк намагався відкрити скриньку але зась!

Ні під столом ні біля ліжка Тома не було.

Вишні й черешні, абрикоси і сливи - чого тільки не росло в саду бабусі.

Від застуди і кашлю варіть і пийте чай з гілочок, листя, і квітів яблуні.

У швидких, уважних очах сіклися то скалки льоду. то білі бритви.

Ліс вабить барвами навесні й восени. улітку і навіть узимку.

На столику біля дзеркала красувалося ще чимало флакончиків, коробочок і різних футлярчиків.

Осінь сумовитим пензлем малювала на кущах, на деревах пишні пурпурно-золоті шати.

Славко Беркута підвівся з-за парти, мовчки натягнув пальто й мовчки пішов із класу.

Не побачиш вітра в полі ні тополю на роздоллі, ні метелика, ні бджілку, ні в цвіту вишневу гілку.

Живеш. переймаєшся, на все реагуєш, а згодом озирнешся - уже й не згадаєш, що коли було й чи взагалі було?

Уранці ні сівт, ні зоря я прибігла з гуртожитку на автобусну зупинку й цілих півгодини чекала на перший автобус.

У хаті не тільки дід з бабою. а й гостей повно, племінник з дружиною і двоє дрібних діточок.

Тато великий, сильний, мужній. найсильніший у світі - з ним нічого не може трапитися...

Неподалік од хати росла велика старезна груша.

Захаращені запилюжені мізки чекають на свого прибиральника.

Навпроти мене сидить скривлений із заплющеними очима Ява.

Ніжний ледве помітний дощ росив униз і маси мряки звисали над землею.

З буруватою шапиною тонконогий гриб-часничник замінив мені часник.

Сивий з'їдений часом камінь груба робота сліди стертої вітрами посмішки.

Ой як класно що вже почнуться літні канікули такі довгі й такі безтурботні.

Вулиця зустріла різким запахом мокрого асфальту та молодого липового листя.

Жовтий кленовий листок здригався на губах коли дівчинка говорила.

На раменах лежить велика пухнаста хустка мамі стало холодно?

У порожній двокімнатній квартирі пахло вапном і свіжою фарбою.

Щаслива зворушена виступом улюбленого гурту я поверталася з концерту.

Просто з кущів стриміла тонка гнучка шия на кінці якої прилаштувалася маленька пласка голова з міцним дзьобом.

Напудрене плоске обличчя немов перекреслене впоперек усмішкою схилялося для поцілунку.

Чи не тому наш герой переміг що поруч билося сповнене найпалкішого почуття закохане серденько.

Та знову запала ніч темна липка напарена близькими старицями ріки.

На хлопцеві - шкіряна, рокерська куртка темно-коричневого, майже чорного кольору.

Мама майже одного зі мною зросту, зовсім як школярка зі своїм маленьким жовтим портфелем.

Це той час, коли спека спадає і тихий, повний млою степ лежить в очікуванні вечірньої прохолоди.

Сонцесяйні, замріяні очі шукають серед буднів небуденне.

Оцих тополь приречений кортеж довічно супроводить Україну і традиційні верби і калина все батьківське але й синівське теж!

Луки і ліси під пензлем осені барвисто немов шедеври пейзажиста горять на виставці краси.

І це повітря і покручені лози і зів'яла трава усе це мимохіть нагадувало їй щасливі хвилини життя.

Усяке птаство як-от деркачів куликів курочок можна було викосити косою в траві.

Річки трава дерева птахи люди усе навколо сповнене весняної пружної сили.

І квіт зорі і спалахи півонії космічний гул і мовчазний туман усе довкруг в довершеній гармонії звучить урочим ладом як орган.

Неспокій рух і боротьбу я бачив скрізь у дубовій вербовій корі у старих пеньках у дуплах у болотній воді.

Згадка про рідну землю завжди і в щасті і в горі і в хвилину сумнівів супроводить нас.

Голос духа чути скрізь по курних хатах мужицьких по верстатах ремісницьких по місцях недолі й сліз.

Наближення зими у всьому серце чує і в шелесті листів і в вітрі і в стежках.

І все поволі зникає море скелі земля.

Синє все озера річка в синяві намоклий ліс.

Ні спека дня ні бурі ні морози ніщо не вб'є любов мою живу.

Пиши про все про тишу й буруни про більма рабства й гострозорість волі.

Багато поетів а саме Б. Олійник Л. Костенко П. Тичина оспівували давню й нову красу Києва.

Надворі пахне молодим осокорячим листям.

Сині зеленкуваті фіолетові присмерки спадають степом.

Під осінніми високими зорями затихають оселі.

В гарячий літній день ліс на горах сяє а в долинах чорніє.

Сльози радості збігають по чисто виголених худих щоках.