Односкладне речення

До гори вийдеш, а з гори зійдеш.

Посадили над козаком явір та калину.

Любимо Вкраїну, та не сліпо, щирим серцем, чистою душею.

Гарно у таку пору в лісі.

Марную день на пошуки незримої суті в сутінках понять.

В травні стихло навкруги.

Дорога. Тиша. Ранок.

Покромсали життя моє на частки, на тьмяну січку слів і суєти.

На ланах співають ще не часто.

Між будинком та брукованою вулицею розбито мальовничий палісадник.

Заморосило осінь у сльозу.

В далекій дорозі найду або долю, або за Дніпром ляжу головою...

Сонця решетом не вхопиш.

Тим часом розвиднялося, світало.

На полянах між дубами викосили траву.

Не зоравши, не посієш.

Кругом гомоніли, вешталися, лагодилися до чогось.

Не бійся досвітньої мли, досвітній вогонь запали.

Що посієш, те й пожнеш.

Не злічити мені цих зірочок.

Не шуміть, сади в цвіту.

Не додавай знесиленим журби.

Ночвами моря не перепливеш.

А слова дружнього за гроші не купити.

У лузі пахне вогкою травою.

Скажи мені, соловейку, правду.

Прислухаюсь до шереху вітру.

Уже весняний вітер віє.

З малої хмари великий дощ буває.

На дощі змокнеш і в плащі.

Скрізь було тихо, спокійно.

Їхали довго душними вулицями.

Дорога. Ранок. Тиша. Довгий яр, весь білою черемхою залитий.

Сміло сядьмо в човни швидкокрилі.

Світало. Надворі стало сіріти.

Немає мудріших, ніж народ, учителів.

Усі шляхи позамітало в полі.

Задзвонили в усі дзвони по всій Україні.

Нема диму без вогню.

Ось місяць, зорі, солов'ї.

От тобі й свято! Ну й  місто! Що за нахаба!

Наприкінці навчання – щастя.

Окоп. Залізниця. Гармата. Дуби, посивілі від пилу...

Спокійні очі. Сива голова.

Спориш. Нагідки. Стиглі свічі лип.

Запалю свічу з віком віч-на-віч.

У душі моїй - сонце.

Ліс. Безсилі метелики. Лампа і сніжний папір.