ОДНОСКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ. Контроль 2

Означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, називні.

Означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові.

Означено-особові, неозначено-особові, інфінітивні.

Означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, називні.

Означено-особові, узагальнено-особові, безособові.

Наші їдуть, ваші йдуть, наші ваших підвезуть.

О матері, в своїх дітей вдихніть безцінний скарб — любов до Батьківщини.

Звуть Українкою тебе в нас, вишне.

Прогаяне в дитинстві ніколи не відшкодувати в юності, і тим більше в зрілому віці.

Земля Вітчизни, квітни і живи! 

Гарно тут, без тривожно.  

В хаті стало тихо.

У хаті все темнішало та темнішало.

Вже ледь світало.  

Світає світ в терновому галуззі. 

Ви на диво здібний до мов. Вам би не нігілістом, а лінгвістом бути.

Не звикай утертими стежками йти за другим сліпо, як у дим.

Поїхати — однаково, що вмерти.

Здоровенькі будьмо та себе не гудьмо!

За здоров'я того, хто любить кого! 

Був ти. Твій голос. Перший усміх твій. Твій перший крок. Твоє найперше слово.

У сонця друзі — і трави, й квіти. У вітру — листя.

Навколо — тиша.

В снігу калина біля тину — початок білої картини.

Яка земля! Яка велика доля! Які дороги поколінь! 

О слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань.

Як же так убого ви живете, Чом так занепали ви.

В житті найвище треба вміти — у серці зберегти вогонь.

О земле-мати! В сонячній добі вітаю я пробудження в тобі.

Тільки в праці невтомній крилатим стаєш. 

Не пора, не пора, не пора в рідну хату вносити роздор!

Під Украйни єднаймось прапор!

Погасло літо. Морозець розцвів.

В очах незрячих не було печалі. Чого ж так серце жалем пройняло?

Що тільки дам тобі я на чужині замість веселощів рідного краю? 

Спокою мені не треба. Хай часом і важко йти.

Стоїш високо — не будь гордим, стоїш низько — не гнися.

Говори, говори, моя мила: твоя мова — співучий струмок.

Гей, летім у світ орлиним летом. Буйна юність, грай із наших віч!

Навчи мене праведно жить — не за чинш.

Смерклося.

На Україні світає. 

Та не судилось бути нам у парі.

Уже веснить.

Пахне сосною.

Ти вже йдеш. Дорога в гори. Опадає м'яти лист. Скрипка. Вітер. Осокори.

Вуглем полотна не білять.

День і ніч матері в узголів'ях стоять над нашим сумлінням.

Мовчи. Послухай, як говорять.

Мене били і називали злодієм. 

Хліб, картопля, соняшник — нічого цього не було б без сонця.

Сонце! Нам у кров хлюпни збудження весни!

Яка висока і густа трава!

Навіщо спогади? Нащо слова?

Життя і смерть! І вічний бій між ними, вічний бій. 

Та більшого дива, ніж слово, на світі нема і нема!

Мудрішати з роками нам дано.

Треба було щось думати.

Навколо було надзвичайно тихо.

У хаті потемніло.

Засіб вираження головного члена.

Відношення дії до діяча

Час дієслова.

Спосіб дієслова.

Перехідність/неперехідність дієслова.

Без чистоти душі і ясності серця віршів не буде.

Треба знову атаку відбити, кинуть серце гаряче у бій.

Скучив за степом, скучив за лугом.

Ні за чим не шкодую. Прожив, як умів.

Кажуть, що розлука забира любов.

Нікому нас не взяти у ярмо.

Журитися не варто.   

А людині треба завжди відчувати.

Людина жартує у двох випадках. 

Як же бучно, як же втішно всім гулялось на весіллі! 

Ні, не безсило ждати — назустріч сонцю іти.

Бажав би я єдиного в житті: на гонах цих упасти у труді і знов піднятись.

Як є за що вмерти, то смерть не страшна.

Не вивітриться, не загине священний досвід — захищати Батьківщину.

Нас чекають, нас знають, нас люблять, нам вірять, нас ждуть. 

Ми зустрілися з тобою після довгої розлуки.

А в печері ані золота, ані срібла, ані каміння дорогого.

У подолян бурякозбирання — другі жнива.

Тихо. В повітрі — ні руху!

Яблука. Сонця плями. 

Поганий посуд не б'ється.

Та серце ж не камінь.

Людині властиво помилитися.

Чуже бачить, а свого не помічає.

Довго сам учись, коли хочеш навчати інших. 

Прислівники, безособові дієслова; форми на -но, -то, особові дієслова.

Прислівники; безособові дієслова; предикативи типу можна, треба і под.; заперечне слово нема (немає), дієслівні форми на -но, -то; особові дієслова, вжиті в безособовому значенні інфінітива.

Дієслівні форми на -но, -то; прислівники; заперечне предикативне сло­во нема (немає).

Присудкові слова типу жаль, біда тощо; слова типу можна, треба; форми на -но, -то.

Присудкові форми на -но, -то; заперечна дієслівна форма не було, не буде, інфінітиви.

Отак і вам зробити, друзі, треба.

Найважче виривать бур'ян. Не вирвеш — захаращить лан.

Їй ніколи в ру­ки вістрям не подадуть у нас ножа.

І не чекай подяки й слави.

Веселись, моя земле, і сійся, голубій, мов шовковий бузок. 

Нам, брате, треба ще рости й рости.

Іще так мало зроблено, що просто аж не віриться. Ще житечко не сіється.

Треба ж вірити в думи дівочі.

Плакать хочеться мені, немов ображеній дитині.

І слів нема. І туга через край.

Не гріх при смерті врага обняти, та блазнювати на тризнах — грішно.

Щастя — не знати спокою, в далі йдучи невідомі.

Кому до порога вертатися, кому від'їжджати у світ.

Добре, мамо, що ви навчили чесно в очі дивитись людям.

Гей ви, козаченьки, — спомин з м'яти-рути, научіть минулу славу повер­нути.

Цей край називають Україною не лише французи, Ваша величність, а й самі українці.

Великий рости, щасливий будь, себе не хвали, другого не гудь.

Можна дурити і залишатися водночас боягузом.

Він і мертвий з шибениці зірветься.

Чому голуби ніколи не сідають на дерево? 

Учітеся, брати мої, думайте, читайте.

Вчена людина завжди має багатство у собі самому.

З поганої трави доброго сіна не виходить.

Майстрами не народжуються.

Знань за плечима не носити.