Односкладні речення

Людське життя…

Судженого конем не об’їдеш.

З усіх утрат утрата часу найважча.

Лови летючу мить життя.

Озеро в лісі, в озері - ліс

Ясени, ясени, бачу вас за селом край дороги.

Раніше, аніж наказувати, навчись коритися.

Мені невесело було й на нашій славній Україні.

Тут уміють цінувати працю хлібороба.

Небо затягло сизими хмарками.

Солодке тяжіння земної орбіти.

В моїй сльозі є сіль землі.

Сади свій сад, плекай свої надії.

Чесне діло роби сміло.

Старезний, густий, предковічний ліс на Волині.

Раніше в Україні на щодень пекли житній хліб.

Шкода даремно згаяного часу.

Гостей зустрічали щиро, з хлібом-сіллю.

Кришталевий промінь сміливого сонця.

Поверни золоті її очі, сині хвилі і вітер весни.

Заморосило осінь у сльозу.

Смолою пахне дощок білий ряд.

Згаяного часу конем не доженеш.

Подбати мушу про тебе.

Танцюють, співають, веселяться на вулиці.

Лінивим не находишся — ледачим не наробишся.

Мило мені та спокійно серед тої лісової тиші.

Усоте прославляю буйноту життя.

Із можливого в чудесне перекинуто мости.

Вечірнє сонце, дякую за день!

Яка орда нам гідність потоптала?

Задзвонили у Констанці рано в усі дзвони.

Усоте прославляю буйноту життя.

Снігами вкрилися поля і луки.

Пахне гіркотою осені.

Радять мені жити без ілюзій.

Безмежний широкий степ.

Розкажи мені, осене, чи щасливая ти?

Знали його й за межами України.

Надворі втихло й потеплішало

З гармат по горобцях не стріляють.

Кругом гомоніли, вешталися, лагодилися до чогось.

Можна вибрать друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати.

Довго спали вітри у ярах на припоні.

Знадвору нічого не було чути.

У небі хмари хвилями пливуть.

Безлюдний, похмурий край.

Працювали щиро, завзято.