Однорідні члени речення

Для всіх традиційних культур спільним є спрямування на поєднання трьох світів минулого сучасного й майбутнього.

 Кохання і страждання радість і смуток життя і смерть чого тільки не знайдеш в українській вишивці.

Тремтять надії, ніби лист на змерзлій сокорині, i рідних місць, i рідних міст нема тоді людині.

Скрізь плач, і стогін, i ридання, несмілі поклики, слабі, на долю марні нарікання i чола, схилені в журбі.

То тут, то там на осонні прокльовуються пагінці картоплі, моркви, гарбузів, квасолі, динь.

Світло хвилями ллється з неба, сповняє повітря, несито пожирає чорні страшні тіні на землі, заганяє їх під дерева, кущі й гущину.

Як мати любила робити і в городі, і в полі, і в лузі, і в лісі і тихо завжди втішалася зробленим.

І коли доля раптом так жартує, що світло заступає чорна хмара, лише надія крила нам дарує і до життя у віру повертає.

1

2

3

4

5

 що, здається, горить.

червоною кулею.

 і зникає.

зникаючи геть.

  залишаючи по собі пустку.

Ось засиніла на небосхилі попруга, чи ліс, чи гори.

Думки, надії і причали снів мені давно нічого не пророчать.

Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слобідкою

Люблю твій малиновий усміх і святкову розкрилєність барв.

Є в нас сила і правда, і слава, і земля своя рідна й свята.

Шумить і шепче, і тривожить зрадливий дощ із-за кутка.

 Їхав, їхав козаченько лугом, долиною та лісочком, та садочком до своєї милої.

На Колимі запахло чебрецем, і руто-м’ятою, і кропивою.

У принишклих полях і луках ще лежить сніг.

А дівчина поспішає до криниці аж ноги збиває.

То не хмара біла пташка хмарою спустилась.

Боєць не сказав прокричав ці слова.

І сміх і гріх було дивитися на цю недоладну постать.

 І так і сяк намагався їм допомогти а не виходить.

І радісно і весело було на шкільному подвір'ї..

 І холод і голод оселилися в хаті.

Прополені мамою рівненькі рядочки буряків вже випустили четверті листочоки.

На липах з’явилося свіже молоде пахуче листя.

Прийде пісня, мов дружна весна, шумовита рвучка голосна.

 Із туману вийшов синьоокий золоточубий вересень.

Квітнуть вишні в моєму саду пахнуть солодко, ніжно, тремтливо.

Народилося літо з дощів і холодних снігів, наполохало, сіло в садочку під вишнею.

І враз затремтіло молоде листя, зашамотіло, струсило з себе дощ самоцвітів.

Часом насниться синій барвінок, сивий полин і сум чебрецевий.

Рівний залитий сонцем степ відкрився перед очима.

Чарами віє від необмеженого синього простору.

На збори нашого десятого класу прийшли вчителі.

З другої хати доносилася сумна бабусина пісня.

На бетонній мокрій стіні читаю якісь написи, дати, імена, сліди

вибухів усе в зеленому нальоті часу, у струменях води.

Я бачу на мокрім, ще більш позеленілім бетоні викарбовано імена й прізвища робітників

мулярів, теслярів, бетонників увесь багатотисячний колектив будівників епохи початку великих робіт.

Чого тільки не приховує в собі наша вишивка кохання й страждання, радість і

смуток, життя і смерть.

Кожний вважав за честь щось подарувати своєму оборонцеві хто щит і меч

власної роботи, хто шмат домотканного полотна, хто жбан із медом.