Підсумкова контрольна робота з української мови

Найбільше в людях я ціную щирість.

Не можна бути справжнім математиком, не будучи трохи поетом.

Кругом хати ростуть старі велетенські груші, які ще посадив мій прадідусь.

Пісня – душа народу!

Ось-ось прокинуться жоржини зі сну.

Голова з великим оком і загнутим донизу орлиним дзьобом ледь нахилена.

Як тонко чути сіно у повітрі!

Листки із клена, з дуба і берези.

узагальнювальним словом

вставним словом

звертанням

граматичною основою

Вечірнє сонце, дякую за день!

Понад Дніпром козак їде, може, з вечорниці .

Тоді шпак прилетить, говорять люди, до своєї шпаківні .

А що, знайшли якого майстра, щоб наладив нам годинник на вежі .

Отже, що тут багато говорити і сперечатися .

Ви, звичайно, знаєте мою сестру.

Відступати нам, по- перше, пізно, а, по – друге, немає підстав.

Кажуть, юність нерозсудлива й тривожна.

Усе одно наша правда зверху .

Добра такого там зроду у мене правда не було ;

Нам здавалося що роки пройшли .

Було вже надвечір .

Поки я йшов по стежці, дрозди – чикотні з діловим азартом дзьобали ягоди.

Цей ведмідь спить на березі річки не тільки взимку, а й улітку. ( Є. Гуцало.)

Я слухав рідну пісню, рідну мову, а вона лилася, наче струмок. ( Ю. Мушкетик. )

По небу прокотився невидимий грім і впав десь поблизу, за лісом. ( В. Дрозд.)

Біля нас шелестять ясени, а під ногами сонце смикає за поводи тіні . ( М. Стельмах ).

Зрештою, полум’я грози пригасає, й тільки лиш грім озивається з вершини (Є.Гуцало)

Город копати було ще рано, але Миколка наточив рашпілем лопату, набив на граблі нового держака та й пішов згрібати під яблунями торішнє листя. (М. Вінграновський )

Чи се лютий біль у мене тихий стогін вириває, чи то стогне бранець – лицар, знемагаючи на рани?

три головні члени;

прості речення рівноправні за змістом ;

наявний лише один головний член ;

одне просте речення граматично залежить від іншого.

Я люблю тишину, коли море так дише і зітхає у сні до холодних і темних глибин.

Коли мені підхлібник руку тисне, тікаю геть від нього, сам не свій.

Ота весняна бджілка вкинула в хату щось таке, від чого білі стіни під низькою стелею осміхнулися.

Виспівує та щебече, поки місяць зійде.

Вода зникла, і старезний просмолений дідів човен поплив по траві, по квітучому садку, кружляючи поміж кущів порічок.

Катер бурунив воду недалеко від берега, і всі очі були приковані до нього.

Помінялося місцем моє серденько з сонцем, бо весна навколо .

Булькоче, пріє каша в казані, а клен русявий хилить ніжно віти, і йдуть в лугах, немов засмаглі діти, і поминулі, і прийдешні дні.

Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі;

Сонце пекло так, що й уночі степ пашів.

Життя зриває дні мої, неначе вітер зриває листя;

От і прощай літо, бо зима одразу впала на голову.