Підсумкова контрольна робота

Вся кучерява долина здається залитою зеленими морськими прозорими хвилями (І.Нечуй-Левицький).

Хлопцю не заважали в хаті вчились або в клуні або в садку чи деінде (М.Коцюбинський).

Блиснуло двічі тут підряд і грохнув грім (П.Тичина).

В Святошині в Голосіївському лісі ополченці готувалися до захисту міста на крайній випадок(П,Загребельний).

Незважаючи на лютий холод Шовкуна все більше хилило на сон(О.Гончар).

Поглянь у себе море там вирує міниться і грає (Л.Горлач).

Сичі в гаю перекликались та ясен раз у раз скрипів (Т.Шевченко).

Поки працюю доти задоволений життям.

Людині треба щоб її робота залишалася після неї жити (Ю.Яновський).

Ми милуємось природою і те що в кожного у ці хвилини відкриваються серця назустріч красі збуджує нас (В.Сухомлинський).

Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних діб?

А я люблю, як у вечірній час сопілка заспіває переливна.

Доріжка була така вузька, що зелене гілля вгорі сходилось докупи й закривало небо.

Внизу коло самої греблі, що прилягала до мосту, росли густі очерети.

Щасливий тим, що живу тобою, Вітчизно рідна – земле сподівань!

Вернадський знав, що недалеко той час, коли людина одержить у свої руки надзвичайне джерело сили – атомну енергію.

Був на Русі один пан, що страшенно гнобив своїх підданих; бо не тільки мусили вони працювати на нього, але ще відбирав він у них все, що бачив.

В’яз так покращав, що привабив до себе синичку в жовтім фартушку, і вона завзято виспівує немудру, але солодко-щемливу пісеньку.

Хто мріє про булаву, має пам’ятати, що її дають лише гідним.

Хто береться за булаву, мусить розуміти, що її дуже важко здобути, але ще важче втримати.

Була б охота знайдеться робота.

Торгуй правдою більше бариша буде.

Угорі почало виднішати місяць зійшов.

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Сумно місяць поглядає в нього братика немає.

Пан гуляв у себе в замку у ярмі стогнали люди.

Та диво дивне в лютій тісноті я відчуття безмежжя не втрачаю.

Та сам я шукав не істини модні розшукую в хаосі власну особу.

А тумани вже давно щезли розвіяли їх сині вітри й вітерці.

Облітають квіти обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині.

подуває легкий вітерець.

у небі жодної хмаринки.

вечір доволі холодний.

сади буяють ароматами.

море виграє хвилями.

Весна іде красу несе.

Я знаю мова мамина свята.

Боятися вовків у ліс не ходити.

Не штука ганьбити штука ліпше зробити.

Будеш сіяти з сумом вродить печаль.

Постановник не осипав Ярославу компліментами, він після роботи тільки потиснув їй руку, але цей мовчазний потиск руки був для неї дорожчий за слова (О. Гончар).

Пташки замовкли, трави стихли, лише берези сколихнулись, лише вербиці поклонились, та вітер золотом од дерева до дерева почав шпурляти, кружляючи червоне (П. Тичина).

Тихо розмовляли, наказували, як бути з хлібом, що треба продати, що купити, чим засіяти пари і що сіяти по озимині (С. Скляренко).

Дивовижні сцени можна було побачити в ці хвилини в таборі: той сміявся, той плакав, там обнімалися, там підняли на руки і цілували стареньку бабусю, що принесла останню качку (Я.Ваш).

Він так розійшовся, що в Євмена не залишилося найменшого сумніву: буде все так, як вирішив Таливон (Я. Стецюк).

Є прадавні скарби, що намертво лежать у землі, і є живі скарби, що йдуть по землі від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу (М. Стельмах).

Погортайте сторінки сивих віків, і вам відкриється багато поетичних таємниць, і ви почуєте голоси творців, імена яких так розгубила історія, що вже навряд чи знайдемо багатьох сіячів, чия поетична нива, ставши народною, квітує й сьогодні (М. Стельмах).

Крізь шибки вікон стежили за рекрутом сиві бабусі і він, вітаючись із сусідами йшов вузенькою вулицею, де поряд з іншими убогими хатами стояла його хата з трьома вікнами і такою давньою покрівлею, що вже замість соломи виднівся суцільний мох, з якого буйно росли окремі стеблини жита (А.Шиян).

У гущавину бору долітали з міста передзвони; і, можливо, не один звір, нашорошившись, слухав одноманітне гудіння і мчав потім, сполоханий, в такі хащі, де давно не ступала людська нога (А. Шиян).

Почали радитися, як їм вибратися з плавнів, куди йти (М. Коцюбинський).

[... ], (у яких...), а [ ...], [ ...]?

[ ...], (у яких...), а [... ], [ ...]?

[ ... ,(у яких...), а (...), ...]?

(Хіба...), (у яких...), а [... ], [... ]?

[ ... , (у яких...)], а [ ...], [... ]?

Признаюсь - заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі, яка є безкінечною.

Пропасниця тіпала, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що Остап на превелику силу дістав собі води.

Удень я здригався, коли чув за собою тінь від людини і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні.

Погортайте сторінки сивих віків, і вам відкриється багато поетичних таємниць, і ви почуєте голоса творців, імена яких розгубила історія, що вже навряд чи знайдемо багатьох сіячів, чия поетична нива, ставши народною, квітує й сьогодні.

Мати, що якраз готувала сніданок, мимоволі задивилась на ранкове світило: нічого кращого немає за схід сонця.