Підсумкова контрольна робота (9 клас)

 «Ніде щиріше не співають, як на війні» - зітхнув Мирошниченко.

Сам до себе говорив Тимофій, земля найкраще пахне восени.

 Струна бринить лагідною луною: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою»!

«Якраз там і стояла їхня хатина, - мовила бабуся, - отам, біля старої яблуні».

А: «П (?!)».  

 «П», — а.   

«П (?!)» — а.     

«П», — а, — «П».

Поет змальовує всенародний визвольний рух, коли: «жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки».

 Потім філософ здивував його такими словами, скажіть матінці-цариці, що мені моя сопілка й вівця дорожчі царського вінця.

Як зазначає В. дон Герибольдт: Мова — це дух народу.

З болем пише Т. Шевченко про українське село: «Чорніше чорної землі блукають люде».

Скільки дозорців з нудьги полювало за лисом, а жодному не вдалося влучити. 

Тугі, кошлаті гриви хлюпали в груди, повивали ноги, хапали за високо зведені копита й тягли в глибінь. 

Дівчата пряли починки, вишивали, готували сорочки на придане.

Служки носили безліч страв: тетереви, гуси, журавлі, голуби, кури; всілякі напої: вино, мед, чистий і варений з корінням, квас.

На городі — картопля і соняшники, а просто над самою річечкою — якась комірчина.  

 Знову там і сям сяйнули зморені голоси повзиків, скупо озвались пищухи. 

На іржання білого коня коротким клекотом обізвався лелека — клекіт захлинувся в урочистій задумі. 

Або сина його виженуть із гімназії, не давши йому докінчити курсу, або нехай він, батько, висіче сина різками таки тут, у Полтаві в гімназії. (Складносурядне речення з єднальним сполучником.) 

Колись на вершечку могили ще лежав велетенський гранітний валун, і з нього було видно далі, аж за Дніпро, але його розтрощили блискавиці. (Складносурядне речення з розділовим сполучником.) 

Розмножують горицвіт свіжозібраним насінням, та схожість його невисока. (Складносурядне речення з протиставним сполучником.) 

способу дії

мети 

міри і ступеня

часу

Це день, коли ми всі будемо радіти.

Коли почалася війна, Олександр Довженко був у Москві.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Він знає, коли почати грати.

Я дуже люблю день, … .

Відчуття свята посилюється, … .

Це був той час, … .

Життя зриває дні мої, неначе вітер зриває листя.

 Сонце пекло так, що й уночі степ пашів.

Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі. 

 От і прощай, літо, бо зима одразу впала на голову.

Де молодий вогонь, що серце пік?

У карих очах було стільки щастя, що Оксані за цілий вік не вичерпати його.

Збратав нас труд, що творить чудеса.

Історія, що сколихнула душу, здається мені дуже значущою.

[Якби...], (...). 

(Якби...), (то...).

(Якби...), [...].

[...], (якби...).

А ти трошки мене обійми, і я не змерзну (У. Самчук) 

Свіча затріпотіла – й світло, мов голуба, пустила в лет… (В. Стус).

Безмірно жаль, що ніжність вже не в моді (Л. Костенко).

Така собі, всього у ній потроху (Л. Костенко).

даруючи красу

і освітлює все навкруги

несе сяйво в кожну хату 

ним милується кожна родина

Замовкла пісня поклав Музикант флейту на лаву й пішов до хати.

Гуде ліс сухо подзвонюють мідним листом дуби співають сосни у високості під ногами тугі мов литі жолуді.

 Поволі чвалали курними степовими шляхами сірі воли рипіли вози погейкували погоничі.

Раптом вовк насторожився : йому почулися постріли.

Зрубав дерево - посади два.

Знову цвітуть каштани, хвиля дніпровська б'є

Всякому місту - звичай і права

Не русалонька блукає - то дівчина ходить

Не я це зробив, а - він.

Київ - столиця України 

Долгорукий ждав, поки вгамується завірюха, тим часом князь Ростислав мав готувати в Суздалі дружину для походу на південь, добирати коней, ладнати сани й лижви для воїнів, яких князь Юрій щоразу набирав з простого люду.

У прозорих голосах самотніх птахів начебто теж додалося сонячної снаги; верхівки дерев, погойдуючись, уже не тонуть в мороці, а купаються в м’якій, прохолодній тиші. 

Сходив місяць, і було видно, як над водою струмує прозорими пасомцями молоденький туман, а в пущах зблискує дрібна, ще недорідна роса. 

Ви виявляли ті чи інші здібності, поки одна не брала гору над іншими, тоді ви вже орієнтувались на певний фах і роботу, що стелитимуть вам дорогу у життєвій кар’єрі.

 На струмені гусакові відлягло від серця, і він вів гніздо, не підштовхуючи його лапами: гніздо несло перед очима в бистру темінь, і гусенятко не могло надивитися на свого зграбного тата.  

 Тут росли колючі кущі терну, шипшини та глоду, красувалися й дозрівали на вітах ламкої крушини темно-червоні ягоди, що їх у народі звуть вовчими. 

А надвечір між тополями, де затінок тримається цілий день і степова трава хвилястими рунами лежить по землі, стоять столи на честь льотчика, а за столами сидять чабани. 

 У просторій хаті, куди зайшли всі, було тепло: від обкладеної кахлями груби пашіло приємним духом. 

Збираючи книжки, я почув, як надворі загуркотів віз, як заскрипіла наша хвіртка, обізвалась радісно качка, загупали швидко кроки, забряжчали одні й другі двері, і на порозі, наче весняночка, стала розрум’янена і осяйна Мар’яна.  

Долгорукий ждав, поки вгамується завірюха, тим часом князь Ростислав мав готувати в Суздалі дружину для походу на південь, добирати коней, ладнати сани й лижви для воїнів, яких князь Юрій щоразу набирав з простого люду. 

А коли виїхав із лісу на широку поляну, що високим пагорбом обривалась над Ірпенем, із грудей вирвався радісний стогін-клекіт: на тому березі, за широкою, приметеною снігом Ірпінською заплавою, темніли знайомі хатини, з димарів піднімалися в небо сизо-бурі передвечірні дими. 

Ось і наша сіножать, вона тулиться до річечки, за якою починаються луги сусіднього села, отого, що у війну було спалене вщент.