Повторення

Зійди дощику скропи травицю.

Тебе я рідна земле всю сходив до краю.

Вийди коханая в сад погуляти.

Я не спатиму люба до світу.

Годі вам вороги марні слова промовлять.

Музико жива спинися зіграй сонату вічну.

Спасибі вам за осінь за відлітання радості і птиць.

Відчиніть господарі ворота. 

Усе навколо здавалося яскравим.

Мені здавалося, що він говорить неправду.

Кущ здавалося і зимою зеленіє.

Здавалося батькові, але не вірилося.

З хати доносилася сумна журлива пісня.

На збори нашого сьомого класу прийшли вчителі.

Легкий вітер розганяв залишки туману та дощу.

Віє свіжістю легкістю від синього простору.

Підемо до лісу або в гай погуляти. 

Ластів’ятко хотіло вилетіти з гнізда та не змогло.

Згори видно скошені жита й залитий водою луг.

Наймилішою та найдорожчою для людини є її рідна мова.

У траві палали степові маки й жовті ліхтарики тюльпанів.

Згори видно скошені жита й залитий водою луг.

Чулося гудіння медоносних бджіл, волохатих джмелів.

На вершечку стрілецької гори, на пагорбах і видолинках панувала тиша.

Щось несказанно чарівне й зворушливе криється в природі (М.Стельмах).

Посаджу я садок край дороги із черешень, з яблук розлогих (О.Довгий).

Летіть, птахи, не журіться, в Дунай-річку задивіться (П.Усенко). 

Князь збирав рать (Олег Ольжич).

Приїздіть, будь ласка! 

Сонце почало допікати .

Рідна мати моя, ти недосипала .

Магазин відчинено.

Голуби були навдивовижу кожному.  

Ти можеш перевірити свій запас.

Гірські печери затоплені водою.

Київ був гарним у цей свіжий осінній ранок.

Не треба думати мізерно.

Чи ж я тебе примушую кохати?

І хочу до болю упасти на коліна.

Ітимемо з тобою тоді в ніжному вітрі до рання.

Небо сьогодні матове.

Місто маленьке, обивательське.

Вірний приятель то найбільший скарб.

Бук міцний, кремезний..

Кожна мить життя була благословенна .

Художник щоразу все мусить відкривати заново. 

Три покоління вмістились на знімках старого альбому.

Любить людей мене навчила мати.

Що я хочу спитати в цієї сумної кравчині?

Весна була спокійна, тиха.

Невідомі дороги.

Плакучі верби сплакали у воду гірку пилюку одболілих літ.

У лісі сосни та дуби.

Степова безмежна голубінь.

Сперечалися довго.

Так і сталося.

Приїздіть, будь ласка! 

Не плач, Катерино

Дім відреставровано.

Віримо в перемогу.

Шануй батька і неньку, то буде тобі скрізь гладенько. 

Люблю в стайні коня годувати. 

У лузі пахне вогкою травою.

Без дурня і паска не освятиться. 

Прокидаюся. Тиша.

Заблимало край неба крізь зелені-зелені хмари. 

Скажи мені правду, мій добрий козаче.

Портрети його друкували у столичних газетах.

Умій сказати, умій і промовчати. 

Для правди багато слів не треба. 

 Посадили зелений сад навколо міста.

Краще послизнутись ногою, ніж язиком. 

Не всякому слуху вір. 

Задзвонили в усі дзвони по всій Україні. 

Сміливий робить не язиком, а ділом.

Схотілось сонця, веселого шуму ріки.

Гостре словечко коле сердечко. 

Виховай дитину в добру годину. 

Для матері свої діти милі. 

Від солодких слів мені радісно.

На луках під гарячим сонцем дуже пахло свіжою травою й польовими квітами. 

Цілі вулиці викошено огнем-косою. 

Весною в селі встають рано. 

Нема краси в завзятості безсилій.

Учи дітей не страшкою, а ласкою. 

Назривай у гаю запашного зілля.

Криничку розшукали швидко.

Починало вечоріть.

Прозорий гай. Тремтячий лист.

Високі айстри, синє небо.

Холодний вітер. Сніг. Сузір’я Лебідь.

Троянда горда і духмяна!

Криничку розшукали швидко. 

П’ю життя моє спрагнено-радо. 

Журбою поля не перейдеш. 

Починало вечоріть.