Повторення вивченого матеріалу за 8 клас

Кажуть, сніг на полі — хліб у коморі (Народне прислів'я).

Даруйте на слові, мені важко вас зрозуміти (Панас Мирний). 

Ніжність, наприклад, описати математично не можна (В. Собко).

Безумовно, ти хоч не феномен, але спритний чоловік (О. Корнійчук).

приходити додому, рання весна, вечірня зоря;

рідна земля, зібравши гриби, читання вголос;

спів пташок, щира усмішка, сонячні промені;

читати мовчки, побачити друга, цікавий журнал.

Раніше, аніж наказувати, навчись коритися.

Мені невесело було й на нашій славній Україні.

Ясени, ясени, бачу вас за селом край дороги.

Дівчині дарують квіти з напіврозквітлими пуп'янками.

називне

безособове

узагальнено-особове

неозначено-особове   

Кожна людина свято береже у своїй пам'яті все, що супроводить

її з дитинства і рідну хату і батьківський поріг і своє місто чи село (І. Цюпа).

Старі верби кущі лози тихий надбережний очерет усе яскраво відбивалося у воді (А. Шиян).

Були там різні дерева і дуби широкочолі і липи запашні й тремтячі осики (Олена Пчілка).

Український степ по-своєму чарівний і величний (І. Цюпа).

Яку ще хочем собі славу?

Солодке тяжіння земної орбіти

В моїй сльозі є сіль землі.

Небо затягло сизими хмарками.

Тут уміють цінувати працю хлібороба.

Означено-особове

Безособове

Узагальнено-особове

Неозначено-особове

У душі разом заговорила і одрада, й жаль, і докора (Пана Мирний).

Тихо і ясно над лісовим озеречком (М. Стельмах).

Уночі несподівано знявся північний вітер, небо скоро затяглося хмарами (В. Собко).

Молюся, знову уповаю, і знову сльози виливаю, і думу тяжкую

мою німим стінам передаю (Т. Шевченко).

Лине пісня в садах солов'їна (І. Нехода).

Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотикдо душі (Л. Костенко).

Творчість Б. Грінченка увійшла в золотий фонд української класичної літератури (П. Хропко).

Весна ще так ніколи не співала (Леся Українка).

обставина   

Відокремлена прикладка

 відокремлене означення

 відокремлений уточнюючий додаток

Над берегом послався невеликий, густо засвічений білою ромашкою луг.   

 Голубу сорочку в перехваті підперезано матер’яним поясом з китицями.

 І Оксану, мою зорю, мою добру долю, що день божий умивали. 

Виснажені атаками й великими втратами, німці не витримали грізного натиску полку.  

Три дні і три ночі сидів Петро Чабан у темній коморі замкнений без їжі і без води.

В цей одчайдушний жалібний крик в одне слово в один звук його імені в оцей материнський одвічний стогін вмістилася як в тісну клітку вся її жіноча доля.

Прийми всі страждання як приймали колись твої прадіди запорожці на палях сміючись ворогу в лице.

Він хотів проникнути в його страшну таємничу душу.