Просте та складне речення

перше

друге

третє

четверте

 Він пострибає і, розуміється, злякається й почне плакати. (Складне речення.) 

Пісні, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях. (Складне речення.) 

  Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем, і на воду сповзає дядькова тінь. (Просте речення з однорідними присудками.) 

  Вони робили собі курбало у потоці, глибоке місце, і, роздягшись, бовталися в нім. (Просте речення з однорідними присудками.) 

Пахло далеким вітром, якого звечора не було. 

Був уже вечір, і над хащами парку сходив великий повний місяць

Мені ця книга сподобалася: автор знається на описі почуттів.

Микола повернеться в Харків, коли завершиться його відпустка.

і весь час дивився собі під ноги 

 , а Дарина готувала йому сюрприз

: йому знизили платню 

 , посварившись із начальником

, бо керівник фірми дуже розлютився через Тарасове запізнення 

Здається, сьогодні зі мною щасливий усенький світ.

Вітька спрагло зазирав у темні дівочі очі, мов у пречисту криницю.

Вона піснями виспівала душу, вона пісні ці залишає нам.

Пригорнеться до трави - і вона зашелестить, загомонить, помилує, обдарує пахощами

а весняні ниви прощаються з ним.

прощається з весняними нивами.

прощаючись із весняними низами.

весняні ниви зустрічають вечір.

Здалось на мить пливе у безвість ночі під парус хмар високий корабель

На зеленій траві біті чайки сидять білі свічі юрять на тарелях латать

Людство не усвідомить себе як єдине ціле, не буде йому добра.

Хмара грізно суне за Бориспіль темна тиша опада в лиман.

Сашко навшпиньках зайшов у свою кімнату, хутко ліг, заплющив очі: у синьому океані біля його хати повз грушу пропливали білі айсберги (М. Вінграновський).

Глибоке зоряне небо; місяць-князь високо стоїть на ясній оболоні й блідне перед наступаючим ранком; східний край неба вже побілів і пройнявся рожевим серпанком (М. Старицький).

Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині (В. Сосюра).

Блакить мою душу обвіяла, душа моя сонця намріяла, душа причастилася крутості трав — добридень я світу сказав (П. Тичина).

Виглянуло сонце озеро вмить проясніло радісно посміхнулося до неба (Т. Масенко).

На годину спізнишся за рік не наздоженеш (Нар. творчість).

Тут на березі зеленім ллються пахощі чудові шелестять казки осоки роси сиплються вночі (О. Олесь).

Ідемо далі картина одна (А. Шиян).

Пам’ятаю були дні яскраво-сині і дзвінкі (М. Чернявський).

… кидаю всі невідкладні справи та йду в поля далекі.

… коли з-під снігу виглядають перші блакитні проліски.

… у цей час народжуються нові потаємні мрії та сподівання.

… час пробудження природи від тривалого зимового сну.

Коли пісні мойого краю пливуть у рідних голосах, мені здається, що збираю цілющі трави я в лугах (М, Рильський)

Як тільки наступив вечір, попереду встали силуети гір, ніби вони виступали з блакиті самого небосхилу (Олесь Гончар).

Коли до тебе прилечу засяє все навкруг, як після теплого дощу в росі важкій зелений луг (Д. Павличко).

Теж на болоті росли кумедні кактуси і ніжні мімози, що, коли до них приторкнутися, звертали своє листячко (Олег Ольжич).

Добре, що навпроти його будинку знаходився сад звідки долинали пташині голоси (І. Цюпа).

Біда навчить, кому руку подати, і від кого прийняти чесний хліб (Д. Павличко).

Ми працю любимо, що в творчість перейшла і музику палку, що ніжно серце тисне (М. Рильський).

Ті, що знаходять підкову, ніколи не думають про того, хто загубив її (В. Симоненко).