Пряма і непряма мова в реченні

Я вважаю що на сьогодні матеріалом кінематографії повинен бути день сьогоднішній і день завтрашній.

Учитель порадив школярам скористатися навчальними таблицями.

Пилипку це ти здивувалася мати сплескуючи долонями.

Так минуло півроку чи рік і я сказав Милані що хочу побратися з нею.

Я відразу впізнаю Любин голос підводжуся на санях і гукаю через став Любо не застуди голос. 

Михайлику хочеш побачити диво обертається до мене дядько Себастіян і грає засніженими віями.

Не чуєш як літо пішло нашим городом дивується мати.

Княже несподівано голосно вигукнув Добриня не вір цьому чоловікові.

«А ким ти був лелеко?» — (П, п)итає грек лелеку на вербі.

А за вербами причаїлась дрімота і шепче: «(З,з)асни собі, засни собі...»

«Чи будемо проситись до багатих, чи до бідних?» — (О,о)бізвався один бурлака.

«Тату, я хочу сполоснутись!» — (П, п)ропищало гусенятко.

«Не сплять мої,— сказав боярин.— Та й кому до сну тепер?»

«Кого ж ти, княже, залишиш замість себе в Києві?» — спитав єпископ.

Дід приходить до липки: «липко, липко, казала баба, щоб ти дала конячку з возом».

«Бачиш,— кивнула на вікно,— у небі наче на грозу збирається».

Щоб угадати ім’я судженого, питали перехожих чоловіків: Дядьку, як вас звати?

«Прощавайте, люди добрі! Прощавайте! — Голосно прощався з козаками бранець.— Повісять мене вражі ляхи».

«Ну чого ж тебе понесло в поле? Чого? — допитувалась мати...».

«Мушу йти в полонину, Марічко», — відказав Іван.

«Що там, — дума Чіпка. — Там, мабуть, гарно так».

Синоптики попереджали про можливість ускладнення погодних умов.

Перед від’їздом до Львова на навчання батько наказував Соломії, щоб вона чесно виконувала свої обов’язки, вчилася і йшла вперед.

«А що, хлопці, будемо рушати», — каже дід.

Микола сказав батькам, що я не хочу сватать Варки.

Старий Джеря просив Миколу, щоб той не зачіпав осавулу та не дражнив пана. 

Нимидора сказала Миколі, що я весь свій дитячий і дівчачий вік поневірялась у чужій хаті.

Чіпка думав, що мати моя грішна, бо вона мене била малого.

— А хто ж ти?

— Я… Чіпка.

— Ти Чепіга, а не Чіпка! — крикне хто із середини.

 — Чи воно, діду, є там люди? —

— Де? —

— На небі… —

— Нема, сину! Там Бог святий, янголи його та душі праведні...

— Чого ти тут ходиш? — обізвалась вона перша.

— А ти чого хліб толочиш? —

— Хіба це твій хліб?

— «Що то, бабусю?», — указує Чіпка на зорі.

— То? Зорі.

— Що ж то за зорі?

Взагалі ж після переїзду (з Німеччини) до Франції Винниченко припиняє активну політичну діяльність: «обтрушує із себе всякий порох політики, якщо скористатися його власним виразом.

Взагалі ж після переїзду (з Німеччини) до Франції Винниченко припиняє активну політичну діяльність, «обтрушує із себе всякий порох політики», якщо скористатися його власним виразом.

Взагалі ж після переїзду (з Німеччини) до Франції Винниченко припиняє активну політичну діяльність: «Обтрушує із себе всякий порох політики», якщо скористатися його власним виразом».

Взагалі ж після переїзду (з Німеччини) до Франції Винниченко припиняє активну політичну діяльність: «Обтрушує із себе всякий порох політики», якщо скористатися його власним виразом.

З болем пише Шевченко про українське село:

Чорніше чорної землі

Блукають люди; повсихали

Сади зелені.

Поет ставить грізне питання-пересторогу: чи довго ще на сім світі катам панувати? 

Шевченко докоряє тим українцям, які запопадливо чекають, коли: «німець історію нашу нам розкаже».

Шевченко вірить у те, що «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине».

«Голова за булаву? — глузливий сміх козацький дзвінким ляпасом хльоснув Яремі в обличчя. — Мала плата, ясновельможний пане, за голову Хмельницького».

«П?» — а.— «П».

 «Дякую панове! — сміючись відповів Богун. — Лазня непогана!»

«А! — а. — П!»

Коли батько сказав, що мене прийняли у другу групу, мати одразу сумно повторила своє: «І що тільки буде з цієї дитини?»

«П»:— а ?.

«Се твоє поле?» — боязко спитала вона Чіпку.

«П ?»,— а.

Непряма мова береться в лапки. 

Цитата завжди пишеться з великої літери.

 Коли слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка.

Уживання розділових знаків між прямою мовою і словами автора не залежить від їх взаєморозташування