Пряма мова

А точне відтворення чужого вислову

Б чуже мовлення, уведене автором розповіді в текст у формі з’ясувальної підрядної частини складнопідрядного речення

В вказівка на те, ким (коли, за яких обставин) було сказано те, що міститься в прямій мові

Г риторична фігура

Д художній троп

А Тоді громада загула прелюто: «Вона ж свій злочин визнала прилюдно!»

Б «Се Василь Невольник,— каже тоді піп.— Однаковий і досі.»

В «Одчини перше ворота,— озвався Шрам,— а потім біжи собі, куди хоч.»

Г «Чуєш, мамо! — сказав уже сміливіше хлопець і додав: — Я ледве ту ластівку не зловив! Гарна була ластівка.»

Д «Таке маю враження», — сказала баба. — «Наче тепер і не літо...»

А Коли ми виходили з їдальні, він сказав, роботи багато, розбалувались вони всi.

Б Карпо спитав у Лавріна, чи ми будемо городити тин, чи без тину обійдеться.

В Захар Беркут сказав, доки ми будемо держатися купи, ніяка сила нас не переможе.

Г Сам до себе говорив Тимофій, земля найкраще пахне восени.

Д Андрій запитав у брата, коли вони разом підуть у зоопарк.

А «Люди добрі,- благала Соломія, стоячи на колінах,- змилуйтеся, прийміть нас до хати.»

Б Урешті зупинилася, нагнулася до землі й промовила: «Остапе!»

В «Ти, Соломіє?»- поспитав він.

Г «Що ж воно буде?- згодом перепитав Остап,– Там як хто підгледить твій очіпок, не мине нас халепа.»

Д «Про мене й Семене»,- зітхнула Соломія й знялася з місця.

А «Да годі тобі розпитувать! — озвався піп. — Бачиш, що не татаре, то і впускай.»

Б «Рано ти, — каже батько, — закінчив науку»

В Та й дивлюсь нишком, чи не пізнаю його де, коли чую: «Ой мені лишенько!» , жахнулася Катря обік мене.

Г « Пізно, Володько, — і додала тим самим легким смішком: — Ех ти, сторож!»

Д У давнину говорили: «Якщо на хаті звив гніздо лелека, то в родині буде лад».

А – Така та наша славна Україна, – твердить хлопчина в умі.

Б – Дивна дівчина, – погладив себе козак, – годі її збагнути.

В – Добрий кінь, – кажуть козаки, – День біжить, а три лежить.

Г – Здоров, мій гнідий! – каже козак, погладжуючи гнучку шию коня.

Д «Це наше новосілля, – говорила Мотря, – завтра по дневі роздивимося краще».

А після слів автора перед прямою мовою ставимо двокрапку.

Б якщо слова автора стоять усередині прямої мови, то можливі три варіанти: «Пм,-са,-пм»; «Пм,-са.-Пм», «П.м,-са,-Пм».

В кожну репліку діалогу записуємо з нового рядка, перед нею ставимо тире.

Г епіграф у лапки не беремо

Д слова автора після прямої мови записуємо завжди з малої літери.

А «Ай,— зойкнула панночка і стрибнула як несамовита,— Спасі-і-те!»

Б «Христос воскрес, мокрогузи! — весело гукнув мій батько».

В «Брешеш! Сашечко, останься дома,— благає мене мати.— Там так страшно в кущах!»

Г «Що там, дочко? — стріла її мати. — Чого тебе кликали?»

Д «Ото... ото вона! низенька, чорнява... чорним платком голова пов'язана, —чує Мотря позад себе в бабинці.»

А кома

Б тире

В кома й тире

Г крапка й тире

Д двокрапка

А кома

Б тире

В кома й тире

Г крапка й тире

Д знак оклику й тире

А кома

Б тире

В кома й тире

Г крапка й тире

Д двокрапка й тире

А двокрапка

Б тире

В кома

Г крапка й тире

Д кома й тире

А особливий стилістичний прийом, за допомогою якого автор розкриває внутрішні почуття героїв, їхні думки, переживання, прагнення

Б вказівка на те, ким (коли, за яких обставин) було сказано, написано чи подумано те, що міститься в прямій мові

В чуже мовлення, уведене автором розповіді в текст у формі підрядної з’ясувальної частини складнопідрядного речення

Г точне відтворення чужого вислову зі збереженням його лексичних, синтаксичних та інтонаційних особливостей

Д речення, яке вказує на манери вести розмову

А Мати повідомила донечці, що в табір та поїде в серпні.

Б Мій друг повторює, ви одійдіть за хату, а ми виліземо.

В Софійка міркувала, що найяскравішим козаком є Кирило Тур.

Г Марія Олексіївна запитала в нас , хто не виконав домашнього завдання.

Д Батько сказав дітям, що час збиратися в дорогу.

А «Це наше новосілля,- говорила Мотря : - завтра по дневі роздивимося краще».

Б «Вам здається, що тепер море, як синій птах?» - обізвалася сусіди.

В Промовила конвалія: «Прощай, гаю милий!»

Г «Товаришу, - звернувся враз до нього, - мені треба оглянути рану.»

Д Г. Сковорода наводить слова Плутарха: « Дружба…зменшує страждання».

А – Сини падишаха належать державі , – терпляче пояснила султанська мати.

Б – Хто його знає, – зажурився Роман: – Обов’язки на людей накладає життя.

В – Мабуть, краса - найвище з істин , – уважає П.Загребельний і пояснює:- Тому так прагнуть до неї в усі часи.

Г – Що ж хочеш ти? – запитав Феоген тихо.- Що шукаєш?.

Д – Життя, як річку, не перейдеш вбрід, – стверджує Ліна Костенко

А Літо осені питає: «Де поділися журавлі?»

Б «На дії і вчинки людей,- говорить Арістотель, - впливають сім чинників: випадок, природа, примус, звичка, розум, бажання, пристрасть».

В «Мова народу,- писав Олесь Гончар,- це найбільший національний скарб».

Г «Помилуйте!, - йому ягнятко каже. – На світі я ще й году не прожив.»

Д Конфуцій писав:«Той, у кого в душі світить сонце, буде бачити сонце в найпохмуріший день».

А «Враг його,- каже,- знає, який тепер люд настав!»

Б «Да годi тобi розпитувать! - озвався пiп, - Бачиш, що не татаре, то i впускай»

В «Веди ж нас, Василю, до пана,- каже полковник Шрам.- Де вiн? Чи в

свiтлицi, чи в пасiцi?»

Г «Еге, добродiю,- каже Василь Невольник,- благую честь iзбрав собi пан

Черевань - нехай його Господь на свiтi подержить!»

Д «Ніщо так не красить людину, як натхнення,» - подумала Ярославна.

А «То чого ж не озиваєшся, ледащо? – голос у діда лагідний. – Принеси кисет, бо комарі з’їдять».

Б «Чому саме робота?»- запитує професор і відповідає: «Для того, щоб зробити якомога більше добра людям»

В Напередодні своєї смерті Корчак записав у «Щоденнику»: «Якби можна було зупинити сонце, то це треба було б зробити сьогодні».

Г У дипломі С. Крушельницької зазначалося: «Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени».

Д Мати Тереза радила: «Отримавши від життя черговий удар, скажіть собі: «Усе могло бути набагато гірше» ».

А « Веди ж нас, Василю, до пана,— каже полковник Шрам. Де він? Чи в світлиці, чи в пасіці?»

Б «Та не гавкай хоч ти мені. Чого б ото я гавкав?,— жалівся дід»

В «Побіжу,— думаю:— в малину, та рачки попід тютюном».

Г «Мамо, а чи не принесли б ви мені мисочку узвару? — звернувся він до своєї матері.— Так чогось у животі пече!»

Д «Здрастуйте, діду, сказав я, знявши обома руками шапку»

А слова автора після прямої мови записуємо завжди з малої літери

Б цитата, яка входить до складу речення, пишеться в лапках і з малої літери

В віршований текст у лапки не беремо, оформляємо його як звичайну цитату

Г після слів автора перед прямою мовою ставимо двокрапку

Д під епіграфом пишемо вказівку на джерело й ставимо крапку

А кома

Б тире

В кома й тире

Г крапка й тире

Д двокрапка

А кома

Б тире

В кома й тире

Г крапка й тире

Д двокрапка

А кома

Б тире

В кома й тире

Г крапка й тире

Д двокрапка й тире

А Юхим підозріло черкнув мене поглядом і в’їдливо запитав: « У тебе, жовтодзьобе, є баланс у голові?»

Б «Ох, голубе! – Лисиця застогнала, – Бодай би вже й не жить, як отаке терпіть!”

В «На мене хтось-то набрехав (бодай би той добра не знав!), що я хабарики лупила,» – промовила Лисиця

Г «Ти ще смаленого вовка не бачив? – посунув на мене Юхим. – То побачиш! Не тепер, так в четвер.»

А Батько сказав дітям, що час збиратися в дорогу.

Б Сам до себе говорив Тимофій, що земля найкраще пахне восени.

В Карпо запитав, чи будете ставити паркан, чи без паркану обійдеться.

Г Олена Петрівна запитала , хто купив Ользі таке гарне намисто.

А 1 в 2 г 3 б 4 а

Б 1 в 2 а 3 г 4 б

В 1 г 2 а 3 г 4 б

Г 1 б 2 в 3 а 4 г

А 1 в 2 а 3 б 4 г

Б 1 а 2 г 3 б 4 в

В 1 б 2 а 3 г 4 в

Г 1 в 2 а 3 б 4 г

А П’єр Буаст порівнював людей зі словами, адже «якщо не поставити їх на їхнє місце, вони втрачають своє значення».

Б «Антонич такий поет, який вимагає включення дуже серйозних інтелектуальних ресурсів, а в нашій традиції цього немає, бо поезія або має розчулити до сліз, або не цікава», – писав про письменника Юрій Андрухович.

В Особливою і неповторною є інтимна лірика Ліни Костенко, з якої постає лірична героїня, яка вміє любити, відчуває близьку їй людину, яка безкорислива і ніжна, вміє розуміти, прощати, розлучатись і зустрічати:

«Я люблю тебе тихо і боязко,

Я прощально тебе люблю»

Г Олесь Гончар про творчість Кобзаря писав: «Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя».

Д «Він світив, як сонце, до нього люди тяглися, як до сонця. Він умів гриміти, як грім, і того грому боялись усі плазуни й негідники», – писав про Остапа Вишню Максим Рильський.

А «Недостатньо отримувати знання – треба знайти їм застосування»: писав Йоганн Вольфганг фон Гете

Б Іван Карпенко-Карий, виступаючи проти фарсу та оперети, наголошував: «сцена ж – мій кумир, театр – священний храм для мене! Тільки з театру, як із храму крамарів, треба гнати і фарс, і оперетку».

В «Ні, не слава…поривала мене в мої молоді літа до роботи. Моє невеличке серце ще змалечку пестила любов до тебе, мій обездолений краю. І вона оповила мою душу чарівними снами й підбурювала думки до роботи», – у цих словах Панаса Мирного вся правда про його захоплення літературою.

Г Іван Нечуй-Левицький писав, що «Людська особо на Україні не любить щезати в іншій чужій особі, нізащо в світі не відмовиться од свого Я…»

Д З глибини віків лине до нас заклик Т. Шевченка дбати про рідну мову:

«Мова рідна, слово рідне,

хто вас забуває,

той у грудях не серденько,

тільки камінь має»