ПРЯМА МОВА

«Денисе, відтепер кажи: пройшов Крим, Рим і будапештські труби» — не втримався Хаєцький.

«Гриміла наша мінометна і гриміти буде!», — запевнили товариші Васю на прощання.

Прилетіла ластівочка, стала собі щебетати, господаря викликати: «Вийди, вийди, господарю, подивися на кошару».

Котився віночок по полю, просився у женчиків додому — «Возьміте мене, женчики, з собою та занесіть мене до господаря в стодолу».  

«О Лавріне, ти переміг мене, — сказав схвильовано Крауз: — Я хотів просити тебе про дочку». 

«Христе, тікаймо!», — твердо й рішуче прошепотіла, до неї Олеся.

«Та не гавкай хоч ти мені. Чого б ото я гавкав», — жалівся дід.  

Тоді громада загула прелюто: — «Вона ж свій злочин визнала прилюдно!»

«Це я, ваш Пірат, впізнаєте? — гавкав він крізь сльози — О, який я щасливий!»

Як ударив вдруге — вона й попросилась — «Не рубай, коханий, бо я — твоя мила». 

«Мати Божа, Царице небесна, — гукала баба в саме небо, — голубонько моя, святая великомученице, побий його, невігласа, святим твоїм омофором!» 

Олеся... промовляла тихо, утопаючи в нестерпній тузі, «Прощайте, матінко моя рідна, не забувайте мене, не забудете?»

«Гальт! Руки вгору! Виходь!», гукнув німецький єфрейтор, з'явившись на порозі якраз в момент пострілу.

Подивився ще раз з-під волохатих брів на хворого і сказав «Тут ти вдома. Зрозумів? На багато верстов кругом тут тільки праліс та звірі, а людей нема».

«Мамо... — і затнувся, дивлячись на матір: — Дозвольте вас так називати, бо ви ж така... як і моя мати». 

Подивився на чисту пелену снігу, а тоді написав пальцем великими літерами: «Судив і присуд виконав я - Григорій Многогрішний. А за що — цей пес сам знає».

«Ти, Михайле, — кажу, — хоч би разочок на неї глянув. Бач, як вона до тебе світиться».  

Мама довго мовчить, потім зітхає і каже: «Вона любила твого тата. А ти на нього схожий...» » 

«Цирк? — перепитав Оверко, — Рід наш великий, голови не щитані, крім нас двох, ще троє рід носять».

Нема Січі; очерети у Дніпра питають: «Де-то наші діти ділись, де вони гуляють?» 

«Веди ж нас, Василю, до пана, — каже полковник Шрам. — Де він? Чи в світлиці, чи в пасіці?»

«Нащо ви одв'язали нашого коня та заперли в свій хлів? — крикнула Мотря: Не святі ж прийшли з неба та одв'язали його!»

Тоді вдова Бобренчиха озвалась: «Та вуха ж в'януть на таку олжу! Вона сама Грицькові нав'язалась».

Сидить на поріжку і обриває пелюстки на ромашці, шепочучи: «Є — нема, є — нема, є...»

«Це — кінець!» — нестерпною іскрою пронеслося у свідомості. 

«З тобою мова буде потім, — сказав Іван. — а я служу революції, Інтернаціоналу».

Запала тиша, як в страшному сні, Горбань сказав: «Причому тут пісні?»

«Хтось нетутешній, — бурчав крізь зуби. — Іч, іроди! Двоє, видать, були. Не тайгові — тайгові не порушать закону».

Марія просить: «Корнію, любий. Маєш карбованця, купи маленьке поросятко. Вигодуємо, і на Різдво ковбаска буде».

Вже як ішли в поле, сусід казав хлопцеві: «Перебрався б ти до нас!» 

А: «П!»

«П», — а.

«П, — а, — п».

«П, - а: - П».

«П! - а. - П!» 

А: «П!»

«П», — а.

«П, — а, — п».

«П, - а: - П».

«П! - а. - П!» 

А: «П!»

«П», — а.

«П, — а, — п».

«П, - а: - П».

«П! - а. - П!» 

А: «П!»

«П», — а.

«П, — а, — п».

«П, - а: - П».

«П! - а. - П!» 

«П, — а, — п».

«П», — а.

А: «П?»

«П,- а: - П».

«П, - а. - П».

«П, — а, — п».

«П», — а.

А: «П?»

«П,- а: - П».

«П, - а. - П».

«П, — а, — п».

«П», — а.

А: «П?»

«П, - а: - П».

«П, - а. - П».

«П, — а, — п».

«П», — а.

А: «П?»

«П, - а: - П».

«П, - а. - П».