Пряма мова. Непряма мова. Складносурядне речення. Розділові знаки.

так що настрій зіпсувався на увесь день.

проте погода посприяла нам.

й обговорювати можливі перешкоди.

передчуваючи серйозні перешкоди.

Чуєш каже мати літо прийшло.

А ким ти був, лелеко, питає грак лелеку.

А бабуся каже це душі людей.

Терпи ,козаче вигукнув отаман.

"П,-а,-п".

"П,-а.-П".

"П,-а,-П".

"П,-а:-П".

А мати раптом "Чого ти мовчиш?"

Поет підвівся й відповів :" моя перша вчителька".

"Оце так зробили,!"- відреагував.сусід.

" От сестра зраділа б,"- подумала я.

Пішла дорога то лісами то болотами.

На заході жевріло небо а в степу заходила ніч.

Липневий день мандрує пішки казки нашіптує малечі.

Верби схилившись над річкою розчісують коси.

Рая у свою чергу запитала, як ти розумієш щастя.

Рая у свою чергу запитала, як він розуміє щастя.

Рая у свою чергу запитала,що як він розуміє щастя.

Рая у свою чергу спитала про щастя.

Важким сном спала земля, а на душі розпускалися пелюстки

Дмухнув вітер- і листя полетіло.

Не то вітер в ущелинах гуде, не то зривається перепелячий крик.

Ще квітнуть зорі ,і в діброві ще не відспівали зозулі.

Зміясті вгинаються дороги, і сонце коням падає під ноги.

Минуло багато років, і крила поважчали.

Прилинув віте, і в хатині пісню заспівав.

То сніг січе, то вітер проймає.

В одну мить розсунувся простір і зорі стали ближчими.

Жмуриться наша хатина і шепче задумливий сад.

Тополі стали вищими і хмари опустилися нижче.

Іволга співала і горличка тенькнула.

Язик має коняка, та не балака.

Світало, та світанок був утомлений.

Небо гуде небокрає, та зорі світять мечами.

Уже червоніють помідори, та ходить осінь по траві.

Ліси окутилися тінню, а небосхил горить.

Чи блищить річка, чи шумить сад.

Він запитав мене, чи знаю я новину.

Вийшло сонце -й засяяла роса.

Одцвіли задумливі каштани і поскидали легкий пух тополі.

Багата біди а мало розуму.

Надвечір насунули хмари і страшенна злива затопила пів міста.

У лісі ходив присмерк та в селі тільки сутеніло.