Пряма та непряма мова

«Добрий вечір вам»: заспівав позаду тоненький дівочий голос.

«Ні, — сказав сам собі Василько, — щуки я не піймаю, бо вона прудка».

«Коли я сита, то така я добра», ковтнувши жертву, просичала Кобра.

Мама сказала: як же ж мені сумно, хочу побачити рідненьку сестру.

"До булави треба голови!," - казали запорожці.

Ой казали, говорили по всім селі люди — «Та вже з того козаченька нічого не буде!»

«Опізнився, небораче, одказав земляк йому, хто кохав життя ледаче, непереливки тому».

«Дозвольте і мені, панове, річ держать!» — тут обізвалася Лисиця.

«За що ж, хто-небудь попитає, Зозуля Півня вихваляє?»

«Та чим же я вам досадив?» ягнятко, плачучи, питає.

Яка ти розкішна, земле, — думала Маланка.

Жалібно жовте листя березини, здається, шепче: «Літо, де ти, літо?».

Український письменник В. Винниченко якось сказав: “Як нудно, сіро проходить життя людей неталановитих, так нудно й нецікаво живуть без любові навіть талановиті”.

“Суспільність, – говорив М. Грушевський, – що має віру в себе, мусить мати й відвагу глянути на правду свого минулого, щоб зачерпнути в ній не зневіру, а силу”.

“Слово – найтонше доторкання до серця, – був переконаний В. Сухомлинський, – воно може стати і запашною квіткою, і живою водою і розжареним залізом”.

“Митець не може відвернутися від своєї сучасності, – говорив Альбер Камю і далі пояснював: “Якби він відвернувся від неї, то промовляв би в порожнечу”.

Я цієї пісні раніше не чув, – сказав студентові Василь: – Ви її всю знаєте?

«Щось воно недобре»: подумав Андрій, удивляючись у пітьму.

«Може, я міг би вам допомогти?» – довірливо запитав незнайомець.

«М’ята», – прошепотіла Настя: – «Зійшла холодна м’ята».

Хай замріяна весна тобі розкаже як вірно я тебе кохаю.

Ні не клич мене весно казала я їй не чаруй і не ваб надаремне.

А жовте листя осені шепоче щоб швидко-швидко йшла вже геть.

Хто вам сказав що я слабка що я корюся долі?

Мені сказав розумний садівник: «Коли пересаджуєш дерево, роби це з любов’ю».

«Краса і мудрість – писав Еріх – не розкіш, не привілей, а радість, дарована всьому світу».

Мирослав Дочинець радить – «Не виставляй напоказ усе, що маєш, – завтра вже нікого не здивуєш».

«Стерегти ліс», – сказав Харитон, – «треба не рушницею, а любов’ю».

«Слово – перше дзеркало духу, – казав Петрарка, – а дух – головний поводир слова».

«Зречення рідної мови призводить до найбільшої кари – духовного каліцтва,– говорив Г. Нудьга і додавав – Дорослі мають пам’ятати цю велику істину й прищеплювати її своїм дітям».

«Кожний українець повинен знати одну-дві чужі мови, – писав Борис Грінченко. – і вчити змалечку того своїх дітей».

Панас Мирний писав: «Найбільше славиться поміж людьми той народ, у якого його мова розвинута...»

«Саме щоденні звички роблять вас успішними людьми або невдахами», – стверджує Томас Корлі в книзі «Зміни свої звички – зміни своє життя».

Автор зазначає: «Близько 90 % багатіїв читають щодня бодай 30 хвилин.»

«Хочеш бути успішним – спілкуйся з успішними людьми, – наголошують фахівці та додають: – Краще мати справу із цілеспрямованими оптимістами, аніж із негативно налаштованими заздрісниками».

«Тривалий успіх можливий лише за умови позитивного ставлення до життя», – підбадьорює читачів автор книги. – Усі лідери вміють радіти кожному дню, будь-якій дрібниці».

«Життя лише доти має вартість, – говорив батько частенько – доки людина може допомагати іншим».

«Поки людина жива, вона ніколи не повинна втрачати надії», – говорив давньоримський філософ Сенека.

«Це ж хто сказав, що одна ластівка не робить весни?» – переможно вигукнув Таран.

«Розумні люди говорять тому, що їм є що сказати, – стверджував мудрець і додавав. – А дурні просто хочуть сказати хоч щось».

«П», — а.

«П! — а. — П...»

«П, — а: — П».

«П, — а, — п».

Дивуюсь, радію, у серця питаю Скажи, віще серце, чи скоро світ буде?

Хто творить розумну і добру людину — найкращий майстер таке було рішення стариків...

Я чув про це сказав він і додав А хто не чув...

Іди, доню каже мати не вік дівувати...

Мати говорила про те, щоб я завжди слухався свого серця.

Батько розгублено сказав, що ти дивись.

Михайло менi сказав, що ви збирайтесь їхати аж туди, де зовсiм немає лiсiв...

Сестра просила брата, що заграй на скрипці.

Синоптики попереджали про можливість ускладнення погодних умов.

А що, хлопці, будемо рушати, каже дід.

Перед від’їздом до Львова на навчання батько наказував Соломії, щоб вона чесно виконувала свої обов’язки, вчилася і йшла вперед.

«Що там, — дума Чіпка. — Там, мабуть, гарно так».

Старий Джеря просив Миколу, щоб той не зачіпав осавулу та не дражнив пана.

Чіпка думав, що мати моя грішна, бо вона мене била малого.

Нимидора сказала Миколі, що я весь свій дитячий і дівчачий вік поневірялась у чужій хаті.

Микола сказав батькам, що я не хочу сватать Варки.

«Дякую панове! — сміючись відповів Богун. — Лазня непогана!»

«П! — а. — П!»

«Се твоє поле?» — боязко спитала вона Чіпку.

«П ?»,— а.

Коли батько сказав, що мене прийняли у другу групу, мати одразу сумно повторила своє: «І що тільки буде з цієї дитини?»

«П»:— а ?.

«Голова за булаву? — глузливий сміх козацький дзвінким ляпасом хльоснув Яремі в обличчя. — Мала плата, ясновельможний пане, за голову Хмельницького».

«П?» — а.— «П».

А мати кликала мене: "Зайди до хати".

Говорив старий Хома: "Взимку краще сидіти вдома".

Настане час себе спитати: "Дочекався в гості щедрих нив?"

І кричить в квартирі телефон: "Що у вас там діється, їй Богу?!"

Жінка поцікавилася, чого він мовчить.

Карпо спитав Мотрю, хто їй купив намисто.

Леся Українка писала, що, доле, ти міцніша і я корюся.

Гетьман заперечив головою, що не хоче.