Синтаксис. Пунктуація. Пряма й непряма мова.Заміна прямої мови непрямою. Розділові знаки при прямій мові

. Вітер віє з-за Лисинки, гне тополю в полі

.Садок тішиться підсиненим туманцем дозрілих слив

. Степ спочиває, набирається прохолоди після денної сліпучої спеки

. Невже тобі на таблицях залізних Записано в сусідів бути гноєм, Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

. Ні,то на хаті спросоння дзьобом клацнув лелека.

Тимко сидів ображений і розумів, що, крім матері і Гаврила, всі його ненавидять.

Максим, минувши густі зарості ожини, переплетені хмелем, опинився на поляні.

Земля за морем, у синім тумані, потопала стара земля.

Височенна ялинка, прикрашена іграшками й ліхтариками, стояла серед площі Перемог.

Прожити вік – не поле перейти.

Умовились ми з Василем на річку піти на цілий день.

На давніх партизанських тропах лишилась спогадом війна.

Весь день на дротах коливається дощик.

Затихне і знову журитись почне.

Величаво мріє над рікою Тарасова гора.

Чіпка, наперекір світові й людям, якийсь веселий, радий.

На могилі кобзар сидить та на кобзі грає.

При вологій весні озимина буде доброю.

Шуліка, розпластавши крила, висів непорушне у синім небі.

Переляканий, без шапки, запорошений снігом, мчався

Василько по дорозі на зустріч холодному вітрові.

Вітряки завжди вабили нас, малечу, і своєю красою, і якоюсь таємничістю.

Ягід навколо, особливо дикої малини, була сила-силенна.

Гаральде звідки ти у Києві з’явився полудневим?.

О мій народе Прометея ти маєш душу молоду.

Заграй мені коханий у сопілку, нехай вона все лихо зачарує.

О Борисфене батьку наш і друже біля твоїх родючих берегів ти нас з’єднав в часи прадавніх заворушень, своїм вином мандрівців напоїв.

Жовтий кленовий листок здригався на губах коли дівчинка говорила.

На раменах лежить велика пухнаста хустка.

У порожній двокімнатній квартирі пахло вапном і фарбою..

Щаслива зворушена виступом улюбленого гурту я поверталася додому .

Та й Михасеві не з медом жилося.

Ходімте в сад.

Вечір. Пристань.

Серце битись перестане.

Видно неба синє дно. 

«Добрий вечір вам»: заспівав позаду тоненький дівочий голос.

«Ні, — сказав сам собі Василько, — щуки я не піймаю, бо вона прудка».

«Коли я сита, то така я добра», ковтнувши жертву, просичала Кобра.

Мама сказала: як же ж мені сумно, хочу побачити рідненьку сестру.

"До булави треба голови!," - казали запорожці.

Ой казали, говорили по всім селі люди — «Та вже з того козаченька нічого не буде!»

«Опізнився, небораче, одказав земляк йому, хто кохав життя ледаче, непереливки тому».

«Дозвольте і мені, панове, річ держать!» — тут обізвалася Лисиця.

«За що ж, хто-небудь попитає, Зозуля Півня вихваляє?»

«Та чим же я вам досадив?» ягнятко, плачучи, питає.

Яка ти розкішна, земле, — думала Маланка.

Жалібно жовте листя березини, здається, шепче: «Літо, де ти, літо?».

Український письменник В. Винниченко якось сказав: “Як нудно сіро проходить життя людей неталановитих, так нудно й нецікаво живуть без любові навіть талановиті”.

“Суспільність, – говорив М. Грушевський, – що має віру в себе, мусить мати й відвагу глянути на правду свого минулого, щоб зачерпнути в ній не зневіру, а силу”.

“Слово – найтонше доторкання до серця, – був переконаний В. Сухомлинський, – воно може стати і запашною квіткою, і живою водою і розжареним залізом”.

“Митець не може відвернутися від своєї сучасності, – говорив Альбер Камю і далі пояснював: “Якби він відвернувся від неї, то промовляв би в порожнечу”.

Я цієї пісні раніше не чув, – сказав студентові Василь: – Ви її всю знаєте?

«Щось воно недобре»: подумав Андрій, удивляючись у пітьму.

«Може, я міг би вам допомогти?» – довірливо запитав незнайомець.

«М’ята», – прошепотіла Настя. – «Зійшла холодна м’ята».

Хай замріяна весна тобі розкаже як вірно я тебе кохаю.

Ні не клич мене весно казала я їй не чаруй і не ваб надаремне.

А жовте листя осені шепоче щоб швидко-швидко йшла вже геть.

Хто вам сказав що я слабка що я корюся долі?

«Слово – перше дзеркало духу, – казав Петрарка, – а дух – головний поводир слова».

«Зречення рідної мови призводить до найбільшої кари – духовного каліцтва,– говорив Г. Нудьга і додавав – Дорослі мають пам’ятати цю велику істину й прищеплювати її своїм дітям».

«Кожний українець повинен знати одну-дві чужі мови, – писав Борис Грінченко. – і вчити змалечку того своїх дітей».

Панас Мирний писав: «Найбільше славиться поміж людьми той народ, у якого його мова розвинута...»

«П», — а.

«П! — а. — П...»

«П, — а: — П».

«П, — а, — п».

Дивуюсь, радію, у серця питаю Скажи, віще серце, чи скоро світ буде?

Хто творить розумну і добру людину — найкращий майстер таке було рішення стариків...

Я чув про це сказав він і додав А хто не чув...

Іди, доню каже мати не вік дівувати...

Синоптики попереджали про можливість ускладнення погодних умов.

А що, хлопці, будемо рушати, каже дід.

Перед від’їздом до Львова на навчання батько наказував Соломії, щоб вона чесно виконувала свої обов’язки, вчилася і йшла вперед.

«Що там, — дума Чіпка. — Там, мабуть, гарно так».

«Дякую панове! — сміючись відповів Богун. — Лазня непогана!»

«П! — а. — П!»

«Се твоє поле?» — боязко спитала вона Чіпку.

«П ?»,— а.

Коли батько сказав, що мене прийняли у другу групу, мати одразу сумно повторила своє: «І що тільки буде з цієї дитини?»

«П»:— а ?.

«Голова за булаву? — глузливий сміх козацький дзвінким ляпасом хльоснув Яремі в обличчя. — Мала плата, ясновельможний пане, за голову Хмельницького».

«П?» — а.— «П».

А) комами;

Б) дужками;

В) тире.

А) кома між однорідними членами речення;

Б) кома при відокремлених членах речення;

В) кома при уточнюючих, пояснювальних та приєднувальних членах речення;

Г) кома при порівняльних зворотах;

А) кома між однорідними членами речення;

Б) кома при відокремлених членах речення;

В) кома при уточнюючих, пояснюючих та приєднувальних членах речення;

Г) кома при порівняльних зворотах;

А) На щo ви проміняли королево троянду i живого солов’я? (І.Жиленко);

Б) Гріє сонечко! Усміхається небо яснеє, дзвонить пісеньку жайворонок, затонувши десь в бездні-глубіні кришталевого oкeaнy (І.Франко);

В) Чіпка перестав хліба робити, став по ярмарках їздити, полотна скуповувати та перепродувати (Панас Мирний).

А) кома між однорідними членами речення;

Б) кома при відокремлених членах речення;

В) кома при уточнюючих, пояснювальних та приєднувальних членах речення;

Г) кома при звертаннях;