Пряма й непряма мова. Заміна прямої мови непрямою. Цитата. Розділові знаки при діалозі

А «Денисе, відтепер кажи: пройшов Крим, Рим і будапештські труби» — не втримався Хаєцький.

Б «Гриміла наша мінометна і гриміти буде!», — запевнили товариші Васю на прощання.

В Прилетіла ластівочка, стала собі щебетати, господаря викликати: «Вийди, вийди, господарю, подивися на кошару».

Г Котився віночок по полю, просився у женчиків додому — «Возьміте мене, женчики, з собою та занесіть мене до господаря в стодолу»,

А «Христе, тікаймо!», — твердо й рішуче прошепотіла до неї Олеся.

Б «Та не гавкай хоч ти мені. Чого б ото я гавкав», — жалівся дід.

В Тоді громада загула прелюто: — «Вона ж свій злочин визнала прилюдно!»

Д Як ударив вдруге — вона й попросилась — «Не рубай, коханий, бо я — твоя мила».

А «Мати Божа, Царице небесна, — гукала баба в саме небо, — голубонько моя, святая великомученице, побий його, невігласа, святим твоїм омофором!»

Б Олеся… промовляла тихо, утопаючи в нестерпній тузі, «Прощайте, матінко моя рідна, не забувайте мене, не забудете?»

В «Гальт! Руки вгору? Виходь!», гукнув німецький єфрейтор, з’явившись на порозі якраз в момент пострілу.

Г Подивився ще раз з-під волохатих брів на хворого і сказав «Тут ти вдома. Зрозумів? На багато верстов кругом тут тільки праліс та звірі, а людей нема».

А Подивився на чисту пелену снігу, а тоді написав пальцем великими літерами: «Судив і присуд виконав я — Григорій Многогрішний. А за що — цей пес сам знає».

Б «Ти, Михайло, — кажу, — хоч би разочок на неї глянув, Бач. як вона до тебе світиться».

В Мама довго мовчить, потім зітхає і каже: «Вона любила твого тата. А ти на нього схожий…»

Г «Цирк?……перепитав Оверко, — Рід наш великий, голови не щитані, крім нас двох, ще троє рід носять».

А «Веди ж нас, Василю, до пана, — каже полковник Шрам. — Де він? Чи в світлиці, чи в пасіці?»

Б «Нащо ви одв’язали нашого коня та заперли в свій хлів? — крикнула Мотря: Не святі ж прийшли з неба та одв’язали його!»

В Тоді вдова Бобренчиха озвалась: «Та вуха ж в’януть на таку олжу! Вона сама Грицькові нав’язалась».

Д «Це кінець!» — нестерпною іскрою пронеслося у свідомості.

А «З тобою мова буде потім, — сказав Іван — а я служу революції, Інтернаціоналу».

Б І він сказав: "Тут кожен щось говоре. Вже той Грицько чутками так обріс".

В Марія просить: «Корнію, любий. Маєш карбованця, купи маленьке поросятко. Вигодуємо, і на Різдво ковбаска буде».

Г Вже як ішли в поле, сусід казав хлопцеві: «Перебрався б ти до нас!»

А «Мова — то серце народу: гине мова — гине народ», це спостереження І. Огієнка містить у собі велику і сумну правду.

Б Шевченко був глибоко переконаний, що український народ порве кайдани колоніалізму, тому й заявляв — «Борітеся — поборете!»

В Шевченко вірив у велике майбутнє України й українського народу і палко закликав своїх земляків:

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь,

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає…

Г Ідеологи звинуватили Миколу Руденка, як він сам згадує, в «Грубих помилках у поетичній творчості».

Д Олесь Гончар пише, що Леся Українка: «поряд із Шевченком, Франком, Панасом Мирним, Коцюбинським… наполегливо розвивала й зміцнювала літературну мову…»

А У статті про О. Кобилянську сказано, що «Класичним зразком алегоричної мініатюри є поезія у прозі «Рожі».

Б «Ця дівчина не просто так, Маруся. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа», — цими словами Іван Іскра став на захист Марусі Чурай.

В В. Сухомлинський вважав, що: «вміння чигати — означає бути чутливим до змісту й краси слова, до його найтонших відтінків».

Г Борис Буряк пише, що: «В художній структурі сценаріїв і фільмів О. Довженка завжди присутній сам автор».

Д Важливу композиційну роль відіграє монолог Мавки, що починається словами

«О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно,

Чистим, палючим, як добре вино,

Вільними іскрами вгору злетіло».

А Шевченкове «…треба миром, громадою обух сталить…» стало афоризмом.

Б Образ Прометея Шевченко використав як символ мужності, нескореності, а отже, і остаточної перемоги: «Не вмирає душа наша. Не вмирає воля».

В «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову», — так визначає роль мови в житті нації Л. Костенко.

Г Іван Франко назвав Івана Нечуя-Левицького: «всеобіймаючим оком Правобережної України».

Д Маланюк у сонеті «Шевченко» порівнює Кобзаря з його ж літературним героєм:

Гонта, що синів свяченим ріже,

У досвітніх загравах — стена

З дужим хрустом випростали крижі.

А Словами: «Від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась» Євген Маланкж характеризує пізнього Павла Тичину.

Б Композицію роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» О. Білецький характеризував як «будинок з багатьма прибудовами й надбудовами».

В Еміль Золя написав колись палку статтю «Що я ненавиджу», яка закінчується так: «А тепер ви знаєте, що я люблю, до чого відчуваю пристрасну любов ще з юних літ».

Г «Слова — полова, але вогонь в одежі слова!..» — писав Іван Франко.

Д Рильський наголошував, що «не тільки в художній літературі, а й у кожному слові людському увага до мови — доконечна річ для того, щоб думка знайшла свою справжню кришталеву форму».

А діалог

Б полілог

В цитата

Г пряма мова

Д непряма мова

А репліка

Б цитата

В пряма мова

Г полілог

Д непряма мова