Речення із звертаннями, вставними словами, словосполученнями і реченнями

А. Я знаю село повірте зовсім не з книжок і викривлених фільмів з яких ніколи правди не дізнаєшся.

Б. Як ми вже знаємо по дорозі з Харкова Гребінка зупинився в Кременчуці й захоплювався там грою актора Мартинова.

В. Це тільки степ їхній щовесни оновлюється навіть після чорної бурі яскраво зацвітає дикими тюльпанами.

Г. У кіномистецтві зробив Довженко найбільше кіномитцем він був так би мовити природженим.

Д. Повітря в горах дуже прозоре отже і видимість тут стала набагато краща ніж на рівнині.

А. Десь кажуть є гора де не співають птиці.

Б. На диво птахи ще не відлітали у вирій.

В. Без сумніву і ми не в тімʼя биті.

Г. Мабуть сонця сьогодні буде мало.

Д. Отже червень розпочинаються канікули!

А. На шастя злива вже вщухала а крізь хмари пробивалося сонце.

Б. На щастя потяг було затримано через технічні проблеми.

В. Усі іспити сестра на щастя склала на високі бали.

Г. Відчиняли люди широко ворота поливали на щастя дорогу.

Д. Поки працювали в полі дощу на щастя не було

А. Ріка звичайно не Егейське море котре походить звісно від «еге».

Б. Трава в полі як там кажуть аж шумить лізучи із землі.

В. На жаль тут не було ніяких сумнівів донька не повернеться.

Г. У кожному ділі є свої майстри та своє так би мовити натхнення.

Д. Словом були ми схвильовані й ентузіазм усе-таки в нас буяв.

А. Біліло небо білястим здавалося тонко вібруюче повітря.

Б. Тиша стояла якась неспокійна а світле безмежжя здавалося крихким

В. Раптом земля затряслась і ось-ось здавалося будинки заваляться.

Г. Нам здавалося наче з дерев сиплеться золотий дощ осені.

Д. Раніше озеро здавалося безмежним сьогодні ж бачу озерце.

А. Вітер дужчав принаймні очерет шумів так що заглушив навіть думки.

Б. Як не гуляла війна по висоті проте не все ще спалила.

В. У ці дні в школах панує тиша адже канікули настали.

Г. На думку професора посилається більшість викладачів.

Д. Можливо блискавиць крило ці горді коси заплело?

А. Здається ж люди все у них людське але душа ще з дерева не злізла.

Б. Здається небо й землю розхитають. І тут і там і десь аж на горі..

В. Здається з нами щось уже не те... . І навіть люди місто й камні...

Г. Здається дивом кожне слово що з серця лине у віки.

Д. Здається часу і не гаю а не встигаю не встигаю!

А. Наш тренер ... Дніпро перепливти.

Б. ... весна вже настала?

В. Кожен ... мріяти про велике.

Г. …. орел здійнятися вище хмар?

Д. Україна ... знову перемогти.

А. Годі вам, гурт ворогів і прихильних, марні слова промовлять.

Б. Літня ніч, спокусниця зрадлива, крилом одним пів світу обняла.

В. Старі дуби, спасибі вам за осінь, за відлітання радості і птиць.

Г. Рука в руці - і музика жива, спинися, мить, зіграй сонату вічну.

Д. Мужай, прекрасна наша мово, серед прекрасних братніх мов!

А. Тебе я земле всю сходив до краю.

Б. О жовтий квіт мелодії розстань над строгими квадратами перонів

В. Добре учителю що ти небокраї підняв нам людського стремління.

Г. Я не спатиму люба до світу буду думати й буду писати.

Д. Ой не крийся природо не крийся що ти в тузі за літом у тузі.

А. Бідна волошко, чому ти у житі, а не на клумбі волієш рости?

Б. Так, друже мій, ми любимо одно: старої творчості додержане вино.

В. Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній борозні.

Г. Давай-но, серце, ми печаль облишимо, усі негоди одцвітуть, як дим.

Д. Ні, світе мій, вовік не розлюбить святі поля твої, і небеса, і води.

А. Ой, братику ріднесенький, снився мені сон дивнесенький.

Б. Дозволь мені великий господине, розважити книжками смуток твій.

В. Ой, ви зорі ясні, де ви бачили більше кохання?

Г. О панно Інно, панно Інно, любові усміх квітне раз - ще й тлінно.

Д. О, Борисфене, батьку наш і друже, біля твоїх родючих берегів ти нас єднав в часи прадавніх зрушень.