Речення, підмет, присудок

Самотність-як обірвана струна, вона ніколи не буває в парі.

Навіщо має битися серце,якщо його ніхто не чує.

Мріють крилами з туману лебеді рожеві.

Увечері стало хмаритися, тому смеркало швидко.

Народилося літо з дощів і снігів, наполохано сіло в садочку під вишнею.

Зустрілись двоє пізно по зимі, та вже й на скронях паморозь зимова.

Мені чомусь наснилася весна, така ясна, така сліпучо-біла.

Розгулялося літо в росах, у золотих пшеничних косах, у полинових перевеслах.

Візьми мене, природо, і до своїх причисль.

Не дивися так привітно, яблуневоцвітно

Гукнем же в світ про наші болі!

День біжить,дзвенить-сміється, усміхається!

Снігопади припинилися, і над селом розпогодилося.

Червоне сонце закотилося в імлу й пірнуло за обрій.

Нехай добро завертає в кожний дім і сіє своє золоте зерно.

Хто може ніч обернути на днину?

Годі бити байдики!

Осінь сіла відпочити.

Зима з весною обнялися.

Братик нашкодив і накивав п'ятами.

Ще сонячні промені сплять.

Сміливі завжди мають щастя.

Він робить з мухи слона.

Сиплеться й сиплеться осіннє листя.

Поети- вічні перехожі.

Мораль- у піску зарита.

Не даруйте жовті тюльпани.

Весна- художник дуже знаменитий.

У теплі дні збирання винограду він її стрів.

Гладжу рукою соболину шерсть ячменів.

Не сумуй, пташко!

Співаю веселі пісні і радію життю.

Моя любов чолом сягала неба.

Вже почалось, мабуть, майбутнє.

Лиш боротись-значить жить.

Літо й досі не здається.

Жити- це не значить тільки брати й давати.

Стежкою наближалися дві молодиці.

Крізь щілину пробивається кілька сонячних променів.

Тут ми з Піратом і кинулися до моркви.

Вітри з розгону поламали скрипку.

У великій світлиці сиділо троє.

Усі ми прагнемо миру.

Ми нічого спинити не в силі.

Художник щоразу все мусить відкривати заново.

Золоточубий вересень прийшов позолотити дерева.

Будуть тебе кликать у сади зелені хлопців чорночубих диво-наречені.

Я для вас рад жити.