Речення з однорідними членами

То зоря згасає, то меркне місяць у чорній млі.

У небі то ракети розгоряються, то гаснуть зірки.

За лісом сонце сходило і розсіювалося біле плетиво хмар.

Тече вода в синє море, та не витікає.

Україна - це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати.

 Пахнуть гіацинти, нарциси, бузок.

 Настало душне і гаряче літо.

Іноді під ногами хрускає лісова гіллячка або жолудь.

Рідна мамо моя як багато дала ти мені в житті.

Катерина Пилипівна так звали нашу бабусю знала багато народних пісень.

Дивовижний незбагненний світ відкривався переді мною.

Є в нас сила і правда і слава і земля своя рідна

Хоч у лісі, хоч у полі шукатиму долі.

І в душу западуть і волошки, і поле.

 Усе на землі прагне сонця, спокою, радості.

І день, і ніч, і тисячі ночей, спасибі вам за цю Шехеризаду

Квітнуть вишні в моєму саду, похнуть солодко, ніжно, тремтливо.

Народилося літо з дощів і холодних снігів, наполохано сіло в садочку під вишнею

Любіть травинку і тваринку, і сонце завтрашнього дня.

Часом насниться синій барвінок, сивий полин і сум чебрецевий.

І все поволі зникає море скелі земля

Скрізь червоно на небі і на узгір'ях і на горі

Долини гори пишні сади усе зелене й принишкле

Пиши про все про тишу й буруни про більма рабства й гострозорість волі

Серед долини зеленіють розкішні густі та високі верби.

Тужлива пісня зринає з сопілки та не розважає серця.

Хай тобі стелиться біла дорога та зелено вруняться обабіч жита

Верби понахилялись до мене та шепочуть білими листочками

1

2

3

4

Лози висип кручі ліс усе блищить і сяє на сонці.

У щастя людського два рівних є крила троянди й виноград красиве і корисне

Осінній смерк і хрест й зів'ялі квіти ось відповідь на всі твої питання

Будинки садки сніги усе мліє в теплі сонця

Спомин про Батьківщину завжди і в щасті і в горі і в хвилини сумнівів супроводить нас

І квіт зорі і спалахи півонії космічний гул і мовчазний туман усе довкруг в довершеній гармонії звучить урочим ладом як орган

Річка дерева птахи люди усе сповнен нестримної сили

Висока стара верба низько схилила над водою віти.

Подув сильний північний вітер.

Український весняний вечір постає з картини Т.Шевченка.

У біді пізнаються хороші безкорисливі друзі.

Незабаром форкання коней, Степанова лайка, тягуче рипіння журавля і плескіт води в кориті розтанули.

Данило сідає на поріжку, розв’язує ганчір’я і по черзі розпинає в руках подрані сорочки, штани, піджаки, кофти.

Восени можна ходити до лісу просто по запахи, на дегустування їхнього розмаїття, для пригощання їхньою животворною цілющістю.