КР №5."Речення з відокремленими членами".

прості й складні;

повні й неповні;

поширені й непоширені. 

Довкола розкошують некошені і нетолочені бур’яни. 

Ще здалеку заманячили на дорозі сани зазеленіла присипана снігом ялинка. 

До княжої світлиці ввели Богуна міцно зв’язаного сирівцями. 

Мене до тебе принесе з паперу зроблений літак.

Вимочені й підпалені сонцем стерні зчорніли.

Я впізнав у ньому лелеку званого ще гайстром чи бузьком. 

У її руці погойдується кимсь напакована торбинка. 

Затягнута скалками вода була схожа на застигле блакитне шумовиння.

Поверхня заводей  оточених з берегів напівусохлим комишем і очеретом пастельна гола. 

Мур побілений вапном огороджує просторе подвір’я. 

 В сутінках Шептало розгледів  віз вантажений картоплею. 

Потоцький якось довідався про розставлену йому козацьку пастку.

Явори й долини залила імла і, несміливі й кволі, встали зорі. 

Мокрі, стомлені, але радісно усміхнені ми входимо в ліс.

Двічі тяжко поранений раз майже вбитий, він аж тоді в степу повірив, що вцілів.

 Нависло низько хмар глухе склепіння,  і, шурхаючи крилами об них, летять чайки. 

Як справжній митець, Галина Кальченко вміла захоплюватись, природною була її глибока схвильованість перед виявами людської мужності… . 

Життя – як ріка.

Школа – як неспокійний гомінкий вулик: гуде, шумить, сповнений дитячим галасом

Як представник радикальної партії І.Франко багато роз’їжджав по Галичині. 

А пісня наростаючи пливла над берегом. 

Сад нахиливши срібні віти пісні пташині пригадав.

Піратський танк мчав палаючи

Край річки ставши на плотину рибалка вудочку закинув.

Берізку, ніжну і струнку, цілує вітер кучерявий.

Восени, у період дощів, у лісі дуже незатишно

Подув пустотливий вітрець, той віщун світання.  

А я не знаю нічого ніжнішого, крім берези.

Наляканий громовицею кінь тихенько заіржав.

На місто насувалася хмара важка чорна схожа на велетня.

Обличчя було подібне до розцвілої в усій повноті півонії.

Життя – як ріка.

Учися чистоти і простоти і, стоптуючи килим золотий,  забудь про вежі темної гордині.

Подув пустотливий вітрець, той віщун світання.  

Дівчата працювали не покладаючи рук.

Восени, у період дощів, у лісі дуже незатишно

Берізку, ніжну і струнку, цілує вітер кучерявий.

Дівчата працювали не покладаючи рук.

Подув пустотливий вітрець, той віщун світання.  

Учися чистоти і простоти і, стоптуючи килим золотий,  забудь про вежі темної гордині.

А я не знаю нічого ніжнішого, крім берези.

Дівчата працювали не покладаючи рук.

Восени, у період дощів, у лісі дуже незатишно

Учися чистоти і простоти і, стоптуючи килим золотий,  забудь про вежі темної гордині