Розділові знаки у безсполучниковому складному реченні

Хвилями струменіло сяйво місяця, спливало по листі червоного юдиного дерева, по білих колонах, по одежі султана. 

Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. 

М’яке запинало смерекового гілля ковтнуло той поклик, і знов було тихо. 

За ним підіймався з долини вічний шум річки, росли гори. 

Але нелегко було знайти вихід довкола їжилися обриви скель. 

Але він не міг того зробити кричати на вулиці не личить благородним дітям. 

А вдома у нього справжнісінькі чудеса цієї весни хлопець сконструював у себе якусь особливу телевізійну антену, таку, що ловила й невловне! 

Тільки Тоня як гляне в той бік, то мимоволі здригнеться так по-дурному могли б загинути вони із Віталиком! 

А зійдеш на пагорб перед тобою вдалині, за маревом сонця, блакитніє оте високе, вершечок мрії дитячої. 

Дощ надворі восени хліб у коморі. 

Менше вкусиш більше ковтнеш. 

Це ще не сльози це квітуча вишенька. 

А ясновельможний на воронім коні блисне булавою море закипить. 

Уже немає хмар то табуни сполоханих, розпужаних диких коней скільки духу мчаться понад хатами. 

Вітер в гаї не гуляє вночі спочиває. 

То не хмара біла пташка хмарою спустилась. 

Тихо дзвонить хвоя смерек тихо шепчуть ліси холодні сни літньої ночі плачуть дзвінки корів.

У садку ворушилося чорне як гадюччя гілля стьобало по туго напнутих дротяних розтяжках поміж низькими стовбурами яблунь та вишеньок білів сніг. 

Довгі плакучі трави крили тепер боки гори дзвінки корів обзивались як далеке зітхання. 

Зелена отава царинок розцвіталася раптом вздовж Черемошу плив різнобарвний потік. 

Коні шарпалися з рук хропли видно зачули Сіроманця. 

Життя тут просте й жорстоке побут суворий стихії лютують цілорічно в людини немає помічників самі лиш супротивники вороги. 

Сонце не пекло вже тільки гріло ласкаво вітрець ніде не прокидався ні один лист не ворушився. 

А скрізь на обрії небо було чисте й голубе лише де-не-де лежали на ньому золотаві хмарки.

От і горобці зацвірінчали десь високо-високо либонь за хмарами чується пісня жайворонкова. 

Сій вчасно вродить рясно. 

Йти йому з лісу не хочеться звик тут за літо серед зеленого шуму дерев тиші та ясного сонечка. 

Сіроманець всівся біля Сашка і мав роботу з поля не вгавали перепілки в скирті не спалося мишам з озера сплескувала риба.

Сонце гріє вітер виє з поля на долину, над водою гне з вербою червону калину. 

На луках туманець при самій воді стелеться — лелеки вздовж болота походжають. 

 Але не встиг Кузька зробити й двох своїх крочків, як зупинився, вкрай здивований: біля казанка з кашею стояв гайворон з опалим на землю крилом і діставав дзьобом пахуче їстиво. 

Довгенько так вони сиділи обоє: Арсен сидів у човні, бушля — на Арсенові. 

Вже й дикі гуси в небі пролітали вже й лебеді кричали крізь туман.

Проходячи мимо очам своїм не повірив кругла крона горобини геть чисто вся основана тілами великих пташок.

Хвиля застогнала, розкрилася, закрилася і сліду не стало.

Такі в них порядки одні сплять, інші мурашник сторожують.

Тепер деревцятам ні гайворони, ні вепри не страшні гайворони не подужають висмикнути, вепрам зміцніле коріння не смакує.

І всяк свою пісню виводить у дверях Куреневих та дірках; чорний вітер, опівнічний, стогне по-совиному; блакитний, досвітній, зітхає спросоння; прозорий, полуденний, весело свиськає; зелений, вечоровий, тихо воркоче.

В очах бриніли сльози: бриніла сиза роса на бур*янах та кавунячому огудинні.

А ясновельможний на воронім коні блисне булавою: море закипить.

Берись дружно - не буде сутужно.

За двома зайцями поженешся : жодного не впіймаєш.

стало чути навіть політ бджоли.

навіть дерева стоять безшелесно.

пролунав дзвоник на урок.

усе навколо принишкло.

навколо запанувала дзвінка тиша.

Здалось на мить пливе у безвість ночі під парус хмар високий корабель.

На зеленій траві біті чайки сидять білі свічі юрять на тарелях латать.

Людство не усвідомить себе як єдине ціле, не буде йому добра.

Ще сонячні промені сидять досвітні огні вже горять.

Небо скоро затяглося хмарами стало мрячити.