Розділові знаки в безсполучниковому реченні

Була б охота знайдеться робота.

Усе ясно великого бажання вчитися ти не маєш.

Поглянь у себе море там вирує піниться і грає 

Прощання перейде колись у картини мої розлука зів’є собі гніздо в моєму серці. 

Ловив рибку впіймав рака.

Натужно шуміли ялиці потріскували на морозі стовбури.

Подивлюся серце защемить.

Впаде мороз на яблуневий цвіт залишимося без врожаю.

Цвітуть пахнуть білі гречки.

Небо зоряне завтра дощу не буде.

Сумно місяць поглядає в нього братика немає.

І диво дивне сталося із ним совість заговорила.

На Балатоні осінь золота пливе в повітрі сива павутина.

Вихід із становища один потрібні негайні енергійні заходи.

Саду нашого не впізнати густим роєм білого цвіту обліпило кожну гілочку.

Та сам я шукав не істини модні розшукую в хаосі власну особу.

Віз ламається чумак розуму набирається.

А тумани вже давно щезли розвіяли їх сині вітри й вітерці.

Та диво дивне в лютій тісноті я відчуття безмежжя не втрачаю.

Облітають квіти обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині.

Осінній вечір морозом дихав у небі місяць немов п’ятак.

Вечорами вже не співали дівчата не витинали гопака гармоністи.

Пробачайте поетам дивацтва незлі небагато поетів живе на землі.

Продержало з тиждень морозом земля заклякла як кістка.

І причувається десь пісня за горою лине.

Волосся вигоріло ходив без шапки довго.

Поступово багрянці лісу згасають сідає сонце.

Дощ упав на жито будем краще жити.

Готичні смереки над банями буків гаркаві громи над країною крон.

Минає літо осінь вже бреде лісів багрець торкнувся вересневий.

Вкусиш гіркого пізнаєш ціну солодкого.

У глибині лісу стукав дятел пищали синиці.

Людство не усвідомить себе як єдине ціле не буде йому добра.

Здалось на мить пливе у безвість ночі під парус хмар високий корабель.

Ще сонячні промені сидять досвітні огні вже горять.

Небо скоро затяглося хмарами стало мрячити.

Хмара грізно суне за Бориспіль темна тиша опада в лиман.

Здасться чую лопають каштани жовто-зелену викидають брость.

Править хтось малим човенцем в’ється стежечка злотиста.

Зайде сонце Катерина по садочку ходить.

Закрався вечір одшуміла праця.

Дощ упав на трави оживуть отави.

Я знову вгадую приїдеш ти чи ні?

Світило сонце парувала земля.

Не штука ганьбити штука ліпше зробити.

Будеш сіяти з сумом вродить печаль.

Сьогодні я маю право назвати себе щасливим я пізнав творчу радість.

На поле синєє вечірній впав туман над річкою пливуть його мінливі хвилі.