Розділові знаки в складних реченнях з різними видами зв’язку.

І тільки при людях, мабуть, дерева тремтять від жаху, бо кращих із них поведуть ні за що ні про що на плаху.

Ті верби похилилися додолу, червоні ружі зблідли на виду, бо вже погналось перекотиполе за літом по гарячому сліду.

Отак би й слухав про царя Салтана або про те, як весело козак обманював турецького султана.

Якби ми ремигали, як воли, якби ми так чесали язиками, то вже б давно Вкраїну віддали, не мавши часу бути козаками.

Чи, може це ввижається мені той несказанний камертон природи, де зорі ясні і де тихі води?

На Лисiй горi догоряє багаття нiчне і листя осiнне на Лисiй горi догоряє, а я вже забув, де та Лиса гора, i не знаю, чи Лиса гора впiзнала б мене.

Коли я буду навіть сивою і життя моє піде мрякою, я для тебе буду красивою, а для когось, може, й ніякою.

Тож поки ми тут ставимо палатки і в казаночку булькає вода, душа якогось первісного предка, можливо, нас з-під брили спогляда.

підрядний і сурядний зв’язок

сурядний і безсполучниковий зв’язок

сурядний, підрядний і безсполучниковий зв’язок

підрядний і безсполучниковий зв’язок

До тебе летіла б край світу, де сходить зоря золота, якби не морози на квіти, якби не минули літа.

Начебто звідусюди дивляться на тебе сині очі весни, й ти відкрито, відчуваючи душевне здоров'я, силу, теж дивишся в ті очі, що випромінюють приязнь і ласку.

Верба цвіте, нагадуючи, що весна вже не за горами, що невдовзі настане оновлювальна пора повсюдного зелен-квіту.

І колишеться м'ята, і тремтить долина, і доріг тих багато, а вітчизна одна.

[ ], [ ], [ ], (  ), (  ).

[ ], [ ], [ ], (  ).

[ ], [ ], (  ), (  ).

[ ], [ ], [ ], [ ], (  ).

а на небі з'явилася яскрава веселка.

і ставало прохолодніше.

якого чекали понад тиждень.

пориви вітру ставали все сильнішими.

Долгорукий ждав, поки вгамується завірюха, тим часом князь Ростислав мав готувати в Суздалі дружину для походу на південь, добирати коней, ладнати сани й лижви для воїнів, яких князь Юрій щоразу набирав з простого люду. 

Ви виявляли ті чи інші здібності, поки одна не брала гору над іншими, тоді ви вже орієнтувались на певний фах і роботу, що стелитимуть вам дорогу у життєвій кар’єрі. 

Сходив місяць, і було видно, як над водою струмує прозорими пасомцями молоденький туман, а в пущах зблискує дрібна, ще недорідна роса. 

У прозорих голосах самотніх птахів начебто теж додалося сонячної снаги; верхівки дерев, погойдуючись, уже не тонуть в мороці, а купаються в м’якій, прохолодній тиші. 

На струмені гусакові відлягло від серця, і він вів гніздо, не підштовхуючи його лапами: гніздо несло перед очима в бистру темінь, і гусенятко не могло надивитися на свого зграбного тата. 

У просторій хаті, куди зайшли всі, було тепло: від обкладеної кахлями груби пашіло прниємним духом. 

А надвечір між тополями, де затінок тримається цілий день і степова трава хвилястими рунами лежить по землі, стоять столи на честь льотчика, а за столами сидять чабани. 

Тут росли колючі кущі терну, шипшини та глоду, красувалися й дозрівали на вітах ламкої крушини темно-червоні ягоди, що їх у народі звуть вовчими. 

Кожна ягідка горіла твердим кораловим світлом, воно було рівне й туге, і тільки хіба що язички-зайчики віддзеркалювались від блискучої шкірки. 

Справді, під темним небом затривожився ліс, закипіло листя на ньому, деревам захотілося бігти, але вони не знали, куди податися, й, стогнучи, металися на всі боки. 

Контури образу були тільки злегка намічені білою крейдою, а Семаковський так легко і скоро перебігав по них пензлями і такими, буцім повітряними, красками закладав їх, що здавалося, ніби він не малює, а вичаровує з дошки образ. 

Баритон і другі тенори смикали мене за пояс і плечі, регент махав на мене й одчайдушно моргав очима й бровами першому тенорові; навіть статечний, поважний директор бентежно ступив крок уперед, щоб глянути, який це пустун наважився так зухвало зіпсувати урочисту частину обідні. 

Чабан — це той, хто все життя на ногах, кого спека продублює і осінні мряки пронизують до кісток, і, коли інші ще сплять, він уже з отарою виходить з кошар у мокрі поля на свої цілоденні вахти. 

А Батий думав щось своє, він ховав ці думи в собі або, коли опівдні пригрівало сонце виходив з юрти, сідав у зручне ромейське крісло і надовго втуплював свій зір у синю морську далечінь. 

Між лісом і струмком простелилась долонька лугу, й, коли йти по траві, то з-під ніг весь час вискакують прозорокрилі коники. 

Небо аж дзвенить, і, хоч сонця ще нема, а ці дівчата вже передчувають його.

І хоч зараз гудки вже відмінено, проте Віруньці й досі вони часом озиваються в душі, адже під спів цих гудків привело її кохання на Зачіплянку.

В темряві подеколи траплялись ягоди; вони проходили мимо дивною сповільненою ходою, і їм здавалося, що вони ступали по дні великої прозорої річки.

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипки.

Перший напад на громадські права було відбито, але тухольці не радувалися завчасно, вони добре знали, що се тільки перший напад і що за ним треба чекати інших.

чотири

п’ять

шість

сім