Розділові знаки в складному реченні

Зрубав дерево посади два

Не пішли на пляж море штормить

Тиша навкруги сплять в росі луги

Зробиш роботу матимеш нагороду

Закон життя один ... вірно служити своїй державі

Ти чуєш... плачуть за тобою

Не забувай про мудрих вчителів... вони тебе із отчих рук приймали

На поле набігла тінь... ділянка темніє

Умовк козак сумуючи щось руки не грають

Оглянувся в порту вже кипить бій

Літо дбає зима поїдає

Посієш в пору матимеш зерна гору

вихором закружляв сухе опале листя

задощило

останнє листя впало додолу

зриваючи останнє листя з дерев

він відчайдушно зривав з дерев останнє листя

1

2

3

4

Защебетав соловейко пішла луна гаєм.

Усе іде усе минає над берегами вічної ріки.

Пароплав обганяє плоти високі хвилі налітають на них 

Небо порізали вогнями стріли ударив грім на пильних дорогах знявся вітер 

Катерина Білокур ніби розповідала світові, який талановитий її народ.

Недумано, негадано забігла в глухомань, де сосни пахнуть ладаном в кадильницях світань.

Вже листячко прокинулося де-не-де, хоч сніг у лісі сріблиться повсюди.

Де лелека водиться, там щастя родиться.

і перетворив галявину на строкатий візерунок.

дарма що була середина жовтня.

а вечір видався дивовижно теплим.

залишивши на ній неприкриті плями.

Біда навчить, кому подати руку і від кого прийняти чесний хліб.

Не знаєм, де грози оселя, чи є туди які стежки.

Я тут живу, на добрій цій землі, де йдуть дощі і дозріває колос, де білим цвітом облітають дні, і став піснями мій жіночий голос.

Там, де Ятрань круто в'ється, де холодная вода, там дівчина воду брала, чорнобрива, молода.

Багато струмків народжується тут, високо на горах, де росами опадають тумани, й де хмари часто сіють дощі.

Де знаходить природа такі розмаїті барви, що їх не відтворити точно жодною фарбою, жодним пензлем?

Здоровенний дуб розлігся розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним.

Високо поросло розкішне дерево вгору, укриваючи холодком зелену землю на котрій, чіпляючись колосками за гілки, буяє розкішна рослина.

Вийшовши з густого соснового лісу, ми побачили велике поле маків.

Євген Черниш сидів на траві оддалік, спершись підборіддям на руки.

Квіти згортали пелюстки, відчуваючи наближення нічної прохолоди.

Почувши про приїзд театру мініатюр, учні зібралися в актовому залі.

Працюючи в сучасних лабораторіях, потрібно мати глибокі знання.

якось журливо ставало на душі.

неначе занурюючи все в темряву.

однак на ґанку ще точилася розмова.

так що все птаство затихло.

насувався лячний присмерк.

Оксана довго міркувала, що подарувати сестрі на день народження.

Учень, який ретельно підготував доповідь, успішно відповів на всі запитання.

Можна сподіватися на те, що концерт Патрісії Каас в Україні ще відбудеться.

Водій автобуса сказав пасажирам, які щойно зайшли, що оплатіть проїзд.

У виступі головним було те, що демократичні цінності слід відстоювати.

коли ми повернулися з екскурсії.

як і очікуваного декілька днів сонця

проте клекотав сильний прибій

Ну хто не грав його і хто не слухав?

Уже червоніють помідори і ходить осінь по траві.

У полі сонце і в селі все залито сонячним сяйвом.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

Лиш храм збудував а люди в нього йдуть.

Гроза пройшла і грім ударив збоку.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

Заснули доли і полонина в тиші спить.

Ураз труснуло всю світобудови і тиша впала на свічадо плес.

Чумацький віз тихо рипить піді мною а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу.

Кам'яні баби стояли на курганах і сліпо дивились у далечінь та ще високо в небі шугали орли шукаючи поживи.

Дерево стояло ще голе однак на вітах його вже починалося пташине життя.

Сині роси зблискували на травах і сонце купалося на левадах.

Десь у хлібах кричав перепел і туман стелився од річки.

На хвилину раптом стихли голоси і спинились тіні.

Хвилина ще і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

Орбіту літа дописав листок і ліг на стежку, що прямує в осінь.

Завжди приємно було згадувати все, що зробив доброго, бо тільки воно вводить нас у коло інших людей , робить їх братами.

Подвір`я аж сяяло чистотою і острівці квітів цвіли по ньому там і там.

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем, і на воду сповзає дядькова тінь.

Пройшла гроза і знову літня проза. 

І небо теплотою глибиніє і радість наливається в серця.

Малює літо вранішнє вікно і відбивають пустку скляні двері. 

Сміється річки сяюча блакить і гомонить під вербами малеча.