Самостійна робота №1

Виражають ставлення мовця до висловленої думки.

Містять побіжні зауваження до змісту.

Називають того, до кого (чого) звернено мову.

Доповнюють основну думку, увиразнюють її.

Мені ж, обдертому, малому, не можна у той сад зайти.

Якісь он квіти, сині-сині, на голу цеглу повились.

Я так люблю тебе, село, повите синню і снігамиї.

О сонце, миле і змарніле, позич мені свого огня!

Поширене означення, виражене дієприкметниковим зворотом, стоїть після означуваного слова.

Поширене означення, виражене дієприкметниковим зворотом, стосується особового займенника.

Поширене означення, виражене дієприкметниковим зворотом, віддалене від означуваного слова іншими членами речення.

Поширене означення, виражене дієприкметниковим зворотом, є уточнюючим.

Тире між підметом і присудком, вираженими іменниками, на місці пропущеної дієслівної зв’язки.

Тире перед узагальнюючим словом, що стоїть після однорідних членів речення.

Тире на місці пропущеного члена речення, переважно присудка.

Тире відокремлюється в кінці речення поширена прикладка, перед якою можна, не змінюючи змісту, вставити а саме.

Дівчина зігнувшись зірвала поміж полину стебло цикорію й тепер мовчки розглядала широко розплющені пелюстки його квіток.

Несподівано матрос гостро зітхнувши вдарив долонею лівої руки себе в груди.

Чорне небо висіло над степом граючи незліченним розсипом зоряних іскор.

Дівчина вже хотіла ступити через дорогу перечікуючи потік автомобілів.

Однорідні присудки, відокремлена поширена обставина, вставне слово.

Відокремлена обставина, однорідні присудки, вставне слово.

Вставне слово, відокремлена поширена обставина, однорідні присудки.

Вставне слово, однорідні присудки, відокремлена поширена обставина.

Далеко за річкою блиснуло щось.

Степ осяяний сонцем дихав пахощами росяних трав.

В провулках поміж тинами клубочилася темрява але небо було світле і зоряне.

Журавлі летять із гирла кудись аж за Київ в поліські болота.

На Близькому Сході важливу роль в житті людей відігравала глина.

Тут серед степової тиші казка сама просилася в слова.

Ми часто похапцем живем все відкладаючи на потім.

Десь за річкою гув болотяний бугай.

У тій хвилі вона не почувала нічого, крім вдячності за рятунок від нехибної смерті.

Ранкові доли, багаті різнобарв’ям трав, горять в росі.

Панна, з великими очима, з суворо застиглою постаттю, здавалась фантастичною феєю.

Лиш народи, явлені у Слові, достойно жити можуть на землі.

А старший царевич, злякавшись батькового гніву, сидів осторонь і мовчав.

Твої слова, не вмиті потом непогамовного труда, пролинуть непотрібним льотом не залишаючи сліда.

Незважаючи на малесенький вітерець, парило і робилося душно.

Степ, струснувши з себе росу та зігнавши непримітні тіні, горить рівним жовто-зеленим кольором.

Він лежав лицем просто неба і дивився на темне небо, засіяне зорями, ніби чорне поле пшениці.

Славутич-ріка тече з давнини нашої.

Там, під кучерявою вербою, і освітив її місяць, хорошу й смутну, у маковім вінку.

Ти живеш у Києві − прекрасному й чарівному місті.

Сім'я Миколи Джері працювала на пана не розгинаючи спини.

Підійшовши до будинку, йому здалось світло в вікні.

Затамувавши подих, учні слухали розповідь сивого ветерана про війну.

Вертаючись з роботи, Марія Петрівна зайшла до магазину і купила свіже печиво до чаю.