Самостійна робота на тему "Основні види складнопідрядних речень"

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спилила.

Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

Так літував Іван у полонині, аж доки вона не спустіла.

Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн.

Я знову згадав ті хвилини, що душу п’янили мою.

Міста ми бачили, де котиться з узбіч хвилястий виноград.

Настав час, коли вечірній сутінок швидко западає в нічний.

І чим глибше за пагорби поринало сонце, тим нижчою ставала заграва.

Як парость виноградної лози, плекайте мову.

Моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани.

Розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою.

Зроби так, щоб серце моє солов’їне забуло очей тих блакить.

Згадайте в поспіху вагона, в невідворотності звикань, як рафаелівська Мадонна у вічі дивиться вікам?

Як без раннього світання день не піде на полях, так без першого навчання до наук закритий шлях.

Очі спостерігали, як подячно зітхає земля, звільнена від бур’янів, глибоко зорана, розпушена.

З дороги видно було, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут.

Мені на сірому причалі, де стільки злизано слідів, такого море намовчало в своїй одвертості сліпій.

А крило моє травневе повертає до весни, де на третім полустанку прокидається жасмин.

На старому забутому звалі, де одвічно сивів полин, в чистій радості, в білій печалі кораблями вишні пливли.

Я їду туди, де мене чекає вільний степ, тихі задумливі озера, пісні на чумацьких дорогах і сміх безтурботних селянок.

Як сьогодні пам’ятаю той день в інституті, коли нам, новоспеченим учителям історії, давали призначення.

У нас тільки в березні після хуртовини бувають оті несподівано дивовижні дні, коли природа якимсь одним пристрасно-чародійним завершенням поєднує небо й землю.

А як вечір срібними човнами пропливе між парами в саду, над твоїми чистими думками зіркою щасливою зійду.

Осіннє сонце, що надвечір спромоглося продерти хмари, схилялося над обрієм і сіяло своє золотаве насіння у вогку землю.

Хоч була ще зима, але в газетах все частіше писали про підготовку до посівної.

Коли я смуток свій на струни клала, з’явилась ціла зграя красних мрій.

Вигострю, виточу зброю іскристу, скільки достане снаги мені й хисту.

На морі ставало темно, тому що з берега насувала важка чорна хмара.

…бо чекає зимових холодів.

…тому що хмари закрили сонечко.

…коли потекли з нього ниточки осіннього дощу.

…немов скинуло із себе синяву.

бо була щаслива пора.

щоб не втратити радості в житті.

хоча воно швидко промайнуло.

доки буду топтати ряст.

коли почало сходити золоте сонце.

хоч нас умовляли цього не робити.

що давно обріс цікавими легендами.

щоб сховатися від пекучого сонця.

коли настане слушна мить.

якщо наполягатимуть друзі.

як велить чисте сумління.

про що мовчить більшість

На краю села дівчата співали веснянки, гомоніли й галасували діти.

Людина відчуває свою слабкість тоді, коли її покидають надії. 

На тонкій шиї чорнів шнурок з дукачем та червоніло дрібне добре намисто.

Тихо й нудно, і спека пекельна…

погано

добре

задовільно

відмінно