Самостійна робота. Односкладні речення. Види односкладних речень.

Без діла слабіє сила.

Заплющую очі, сильно-сильно заплющую, до пекоти, до червоного жару...

Вересень – рум’янець року.

Ми з матір’ю готуємо обід.

Батьківщину і матір не вибирають.

Передсвітанкова весняна тиша рідних полів. 

Навколо запахло чебрецем і м’ятою.

Напечемо солодкої цибулі, із підчеревини нашкваримо шкварок.

Задзвонили в усі дзвони по всій Україні.

Не замочивши рук, не вмиєш обличчя.

Війнуло вільними вітрами.

Іди з відкритою душею в широкий день, в широкий світ.

На сонці тепло, а біля матері добре. 

Не лізь поперед батька в пекло. 

Любо ненці, як дитина в честі. 

Проти віку нема ліку. 

Його успіхи у навчанні обов’язково оцінять.

Коней на переправі не міняють.

З двох бід вибирають меншу.

Весна, і смерть, і світле воскресіння.

Плутаєшся в темряві, падаєш, знову встаєш, знову простуєш, знову падаєш...

Не діли шкуру невбитого ведмедя.

Вовка пастухом не ставлять.

Вітерцем дихнуло з долини.

Завтра зранку вийду до криниці, непочатої води нап’юсь...

Тихим кроком далі зайдеш. 

А тим часом весніє, весніє. 

А тим часом весніє, весніє. 

У лиху годину узнаєш вірну людину. 

Тихим кроком далі зайдеш. 

Завтра зранку вийду до криниці, непочатої води нап’юсь...

Криши, ламай, трощи стереотипи,

У повітрі стало тепліше й світліше.

Іди вперед наперекір біді.

Чіпчину хату опечатали, забили.

Зелене море зроблять із Дніпра.

Завіяло, заговорило снігом у полі.

За одного небитого двох битих дають.

Стою, мов скеля, непорушний.

Мерехтіли там особливо, як вогнисті краплини; часом одривалися нечутно і летіли вниз, блискаючи межи стовбурами і прошиваючи синій холод глибоких сутінків гущавини

Ні шелесне лист, ані ворухнеться травинка.

Буйна роса була на всьому, тяжіла гронами, згинаючи стеблини трав та одгортаючи пелюстки квітів. 

Було напрочуд тихо