Самостійна робота. Речення як комунікативна одиниця

Забудь себе – хай щастя мають люди.

 А чи радість буває гіркою?

 Два ведмеді в одній барлозі не живуть.

Крізь густий осінній дощ пробивалося сонце.

Стояла ніч.

Прилинув тихий теплий вечір.

Синиця славу розпустила, що може море запалить. 

Одна Соломія не може гаятись ні хвилини.

Зима прийде нескоро.

Справжня весна ще далеко, ще за горами, за морями.                        

Зачудовано стоять дерева, затих вечір.

Увечері стало хмариться, тому смеркало швидко.

Нехай мої співи лунають по рідній коханій землі.                    

Шумлять гомінливі, веселі міста, неначе співає небес висота.

 Безумовно,земля не може жити без сонця, а людина – без щастя.

 Україно тернова, свята і висока, не зів’януть твої корогви                             

Широкий, Дніпре, мій, з тобою ми в розлуці.

У полі, мамо, з пісні проросло жито

Вечірня зоря грає весело.                              

Красу природи люди здавна помічали.

Хлопці місцеві танці затіяли.

Книга – морська глибина                      

Любіть і боріться за щастя безкрає.

Слухаю я вечорову тишу.

спонукально-окличним

питально-окличним

питально-спонукальним

власне питальним

Листя пожовкле вітри рознесли.  

Пісня і праця – великі дві сили.

Гей, вдарте в струни, кобзарі!

Пісня порушує найтонші струни душі.

 Під Києвом стоїть щаслива осінь.

Сад пам’ятає крик осінній птаства.

Вірш найкращий ще ходить на свободі.

 Просить неба липа задухмяніла.

 інтонацією

словесним наголосом

логічним наголосом

інверсією