Складне речення. Складносурядне речення

Вони й не мріяли купити кращу хату чи хоч би ще одне ліжко, бо були дуже вбогі.

Йдучи вранці до школи, Чарлі бачив у вітринах крамничок цілі стоси величезних шоколадних плиток.

І як же він прагнув потрапити на фабрику й побачити, що ж там усередині.

Хатинка аж ніяк не була розрахована на стількох людей, і жилося їм там страшенно незручно.

заступивши темрявою небо.

і ринула стоголоса злива.

і зависли над молодими садами.

пішов густий літній дощ.

безсполучникове

складносурядне

складнопідрядне

це просте речення, а не складне

Гаррі лежав і дивився, як з кожною секундою наближається його день народження.

Гаррі позадкував, наштовхнувся на валізу і, перечепившись через неї, скотився в рів.

Гаррі знову схопив свою паличку, а далі він обернувся й одразу помітив Стена.

Хтось із такою силою гупнув у двері, що вони зірвалися з завісів і, оглушивши всіх, хряпнулися на підлогу.

Геґрід подивився на порожній камін, де лежали зіжмакані торбинки з-під чипсів, і фиркнув.

Запитання спалахували Гаррі в голові, наче вогні феєрверку, але він не знав, з котрого починати.

Доки Дадлі доїдав четвертий шматок торта, тітка Петунія сьорбала каву, відчепіривши мізинця.

Геґрід зненацька витяг бруднющу, засмальцовану хустинку, гучно висякався, і Гаррі ніби почув завивання сирени.

Уже давно надійшла пора обіду в колі родини, але за стіл ще ніхто не сідав.

День минав дуже швидко, і поступово надходив вечір.

Дехто вже й мерзнути почав, щільніше обхоплюючи себе руками.

Анна впала з велосипеда, бо вона була неуважною на дорозі.

Гаррі знову схопив свою паличку а Рон уже звівся на ноги.

І тут він згадав про все і голова рвучко повернулася в бік світла.

В автобусі не було сидінь проте біля заслонених вікон стояло з півдесятка мідних ліжок.

Тієї ночі Гаррі не міг заснути і Рон лежав поруч непорушний та мовчазний.

Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом.

Твердий безостий колос б'є по руках, а стебло лізе під ноги.

Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі.

Тоді тільки передо мною встала його безмежність, тепла, жива, непереможна міць.

Я йду за ними, і мені видно легке гойдання всіх трьох крислатих хребтів, м'яких, вовнистих й звіряче сильних.

Повітря тремтить від спеки, і в срібнім мареві танцюють далекі тополі.

Хочу спіймати, записати у пам'яті — і не виходить.

Людей їдять пранці, нужда, горілка, а вони в темноті жеруть один одного.

Щось од спини розлазиться холодними мурашками по всьому тілy і щелепи трясуться…

Найменший шелест або стук і моє серце падає і завмирає.

Я волочу втомлені ноги поміж сірими меблями a за мною тихо волочиться моя згорблена тінь.

Чи тo мені здається чи справді свист тихшає?

Обважніле гілля дерев, зелень кущів, картоплі — все ніби порозбухало водою.

За селом шелестіли хліба і пахло полином.

У зелених заплавах ховалися ситі крижні й не полохані мисливськими пострілами кулики.

Ясне сонце геть підбилося вгору, розсіває своє золоте марево по зеленій долині.

Рожевий пил спадав, синіло все кругом, і коси золоті зоря вплітала в трави.

Неволя, як той чад, задурманила людям голови.

Межи зеленими килимами біліє гречка, наче хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці.

Гаснуть у плавнях комети, тихо вмирає на заході ніч.

Над берегом послався невеликий, густо зацвічений білою ромашкою луг.

У землі нема вовків — нема чого боятися.

Кого змія вкусила, той і ящірки сахається.

Заліз хробак у хрін і кричить, що там найкраще.

Де хата біленька, там родина гідненька.

Коні бігали без вершників і Половці не впізнавали один одного.

На річці бухикнуло весло і злякано пискнув кулик.

У полях диміла місячна курява і тихим посвистом бриніли жита й пшеничні ожереди.

Сіявся дрібний дощ і зразу замерзав на кущах, на траві, на деревах.

Вже листопад підкрався з-за дубів і гай знімає золоту перуку.

але недолюблюю холодні листопадові.

зі щебетанням птахів у нашому саду.

тоді так мріється про щось небуденне.

напоєні пахощами яблуневого цвіту.

але й червневі мають свої принади.

В орача руки чорні та хліб білий.

Остап із Соломією сіли під вербою але їм не говорилося.

А жайвір щебече а сивий будяк сохне.

За селом шелестіли хліба і пахло полином.

Я дивлюся на небо й небо затихає в коливанні.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

Шугає вітер а сніжні зорі все мені цілують чоло гаряче.

Хвилина ще і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть.

Ні повітря не ворухнеться ні пташка не защебече.

Лине чайка на безкраї плеса і чебрець розлукою пропах.

На галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава.

Уже давно стояла ніч над землею і зорі виблискували з темного неба.

Скоро вся долина заблищить вогнями і до неба підніметься дружна пісня.

У степу тихо і ледве чутно пахне чебрецем.

тому люди застібнули пальта.

і пішов дощ.

піднялася курява.

закружлявши листя.

і поніс листя шляхом

тому що була хвора.

вона нездужала

і ми занепокоїлись.

адже почалася злива

ні вчора, ні сьогодні

і перетворив галявину на строкатий візерунок.

а вечір видався дивовижно теплим.

дарма що була середина жовтня.

залишивши на ній неприкриті плями.

коли весна приходить справжня

дарма що холоди і зливи

а в грудях калатає

і заливаються, і мріють

Я у думках до мами пригорнулась і стало так гарно й затишно мені.

Стояла непорушно тиша, урочиста й ніби свята а згори валив і валив лапатий сніг.

Душа моя плаче, душа моя рветься та сльози не ринуть потоком буйним.

Теплий день розхлюпує блакить і ластівки купаються в промінні.

Над ними білка їсть горішки і стука, стука дятел-птах.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

Шугає вітер а сніжні зорі все мені цілують чоло гаряче.

Хвилина ще і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть.

Ні повітря не ворухнеться ні пташка не защебече.