Самостійна робота . Відокремлені обставини

Блакитний час прикинувшись водою тече в піщаних, чистих берегах

Покинута людьми на довгі дні дорога помирає в бур'яні

Нікого тут нема крім мене й господині

Вона сиділа й дивилася на нього, літаючи на сьомому небі

З переляку хлопці бігли, не чуючи ніг

Човен пливе та хвилі здіймає, б'ючи вітрила в задумливу ніч

Чому ліси чекають мене знову, на щит піднявши сонце і зорю

Швидко повечерявши, полягали спати

Годі вже панам сидіти, згорнувши руки.

Степ зігнавши з себе ранкову прохолоду виграє зеленими барвами.

Дівчина все ще стоїть заломивши руки

Білий кінь повіддя попустивши летить у степи

Незважаючи на маленький вітерець, парило і робилося душно

Все це, згідно з планом, повинно було згоріти дотла.

Збуджені, натомлені після чесної праці, друзі вернулися в лісову хатину.

Куди не кинь оком, ниви шумлять круг мене, часом заважаючи почути дзвінкі переливи.

Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля.

Голосу не подавав, кажуть, ніколи і схожий був на вивернутий чорним хутром угору кожух.

Наївшись огіркових пуп’янків, натрапив я на моркву.

Прийшовши додому, він взявся за роботу.

Було, незважаючи на травень, душно, як улітку

Білий кінь шарпнувся, вирвав кінець повода, дико звівся на задні ноги, біснувато стріляючи страшними, кровавими очима

На відміну від інших комах, у метеликів права і ліва пари крил під час помахів зближуються над тулубом і під ним.

Ізнов, черкнувши гострими крильми, злітають над обрієм душі, немов птахи, думки.

Згідно з найпоширенішою класифікацією, виділяються п’ять стилів мовлення

дієприкметниковим зворотом

дієприслівниковим зворотом

прийменником з іменником

одиничним дієприслівником

Димить земля тужава запашна.

Стоїть мовчанка довга і важка.

Промерзло небо місячне і тихе.

І тиха осінь мрійна яснолиста несла в серця надію і тривогу.

Зачарований прекрасним вечором я довго блукав понад берегом річки.

Не відомий нікому сідаю на лавку слухаю і дивлюся.

Край моря сонце золотить укриті лісом гори.

Мої дні течуть тепер серед степу серед долини налитої зеленим хлібом.

Микола замість панського лану вийшов на своє поле.

Олена Богданівна як любляча вірна дружина не кидала свого чоловіка. 

Старша донька Катерина Данилівна Виговська мала батькові палкі очі чорні кучері... 

Він син корсунського посадника знатний вельможа і посол приїхав у Київ до князя Святослава.

Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній бороні.

Розминаючи сизий полин у долоні, роси юності спогадом п’ю.

До серця доторкнулася весна, ота жіноча, ніжно-лебедина.

Усі, за винятком Андрія, прийшли того вечора на збори.