Синтаксис:відокремлені другорядні члени речення, види підрядних речень, види підрядності ( за повістю Івана Франка "Захар Беркут")

А се, певно, була немала похвала, бо Тугар Вовк був мужчина як дуб.

Просуваючись лісом, мисливці натрапили на великого ведмедя .

І хоч рішаючий голос мали тільки старці-батьки, але при нараді вільно було й молодежі й жіноцтву подавали свій голос під розвагу старцям .

Здавалось йому, немов нині їх дорічне свято"Сторожа", і вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської тіснини.

Затремтів старий Захар і ведвернув очі від того виду, що різав його серце.

Але я знаю, браття. і чує це моя душа, що це не був останній удар на нашу громадську твердиню.

Громадська рада села Тухля зібралася для того, щоб ухвалити рішення щодо Тугара Вовка.

Незважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний.

На серці в неї (Мирослави) полегшало, бо в разі нападу могла вдарити звіра згори.

Очі Максима блищали огнями гордості й подиву, коли говорив про свого батька.

В ті давні часи, коли йде наше оповідання, Запала долина не була поросла лісом.

Сонце вже геть схилилося з полудня, коли з великого верха в тухольську долину спускалося знайоме нам ловецьке товариство під проводом Максима Беркута.

Максим Беркут їз загоном приїхав до оселі Тугара Вовка, щоб її розібрати.

Обурена громада вирішила прогнати боярина з Тухлі й розібрати його дім, щоб навіть згадки про нього не лишилось.

Спочатку тухольці перемагали, хоча згодом під тисокм монголо-татар почали відступати.

Боярин сказав, що він раб князя Данила і виконує його накази.

Гнівно закрутилася виром на місці спинена вода, мов не розуміючи, пощо се спиняють її в бігу.

З туркоманів не було вже ані сліду, тільки часом, коли хвиля на момент уляглася, щось чорнілося на на сірім камені.

Ті з потопаючих, що стояли ззаду, тислися наперед.

Монголи вже зовсім відступили від берега і стояли серед води, не знаючи, що діяти.

Незважаючи на крик Бурунди, військо розскочилося, найбільша частина подалася взад, там, де не могло досягнути її каміння.

Боярин наблизився до огнища, при котрім майстри обтісували дерево.

Наблизилися вже до поляни, на якій усю ніч сиділи безсонні, радою заняті старці тухольські...

Котрі були нижчого росту, чіплялися високих і валили їх із ніг.

Плечистий, підсадкуватий,з грубими обрисами лиця і грубим чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів.

Нянька її, стара мужичка, відмалку заправляла при народженню втратила матір.

Медведиця ще жила і, ревучи, зірвалася з місця.

Старий Захар, досі такий сильний і незломний, тепер тремтів і ридав тяжко.

Деякі, нічого не бачучи, вдираються на голови своїм товаришам, чіпляються їх волосся, пригинають їх додолу і тонуть разом з ними.

Бурунда, німий, синій з натуги і злості, зирнув довкола по долині.

В тій хвилі Мирослава не почувала нічого, крім вдячності за рятунок.

Очі Максима блищали огнями гордості й подиву, коли говорив про свого батька.

Тим часом і Максим, продершися крізь навалені ломи, станув обік Мирослави.

Бурунда, німий, синій з натуги і злості, зирнув довкола по долині.

В щілині кам'яних звалищ понад головою Мирослави показалося радісне, живим огнем палаюче лице Максима Беркута.

Розжертий звір садив просто, грозячи вже теперсвоїми страшними зубами.

На се Мирослава була приготована, і, піднявши обіруч топір, одним замахом розрубала ним голову медведиці.

Впала опосочена звірюка, і. метнувши собою кілька разів у боки, сконала.

В очах дівчини заблисли дві перлові сльози, і , не кажучи ані слова, вона гаряче стиснула руку свого порятівника.

Максим чогось немов змішався, почервонів, спустив очі, і, зупиняючись, проговорив.

Захар Беркут сказав, що карпатські громади не можуть допомогти собі, бо вони обдерті та обезсилені князями та боярами, які зволюють їм мати своє оружжя.

Все, що він робив, що говорив, що думав, робив, говорив і думав він з поглядом на добро.

Але коли Максим, трохи осмілившись,стиснув її ніжну руку, тоді Мирослава почула, як щось солодко защеміло її коло серця, як лице загорілось стидливим рум'янцем

Боярин сказав, що він раб князя Данила і виконує його накази, що перебуває в Тухлі законно, бо має грамоту, якою йому даровано право бути тут господарем.

Та й то знали його (Захара Беркута) не лише, як чудового лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не менше. як чудовного бесідника та порадника, котрий, "як заговорить, то, немов Бог тобі в серце вступає", а як порадить чи то одному чоловікові, чи цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери,то й ті вкупі, певно, ліпшої ради не придумають.

Та й то знали його (Захара Беркута) не лише, як чудового лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не менше. як чудовного бесідника та порадника, котрий "як заговорить, то немов Бог тобі в серце вступає", а як порадить, чи то одному чоловікові, чи цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі, певно, ліпшої ради не придумають

Та й то знали його (Захара Беркута) не лише як чудового лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не менше. як чудовного бесідника та порадника, котрий, "як заговорить, то немов Бог тобі в серце вступає", а як порадить чи то одному чоловікові, чи цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери,то й ті вкупі певно ліпшої ради не придумають

Та й то знали його (Захара Беркута) не лише як чудового лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не менше як чудовного бесідника та порадника, котрий "як заговорить, то немов Бог тобі в серце вступає", а як порадить чи то одному чоловікові, чи цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі, певно, ліпшої ради не придумають