Контрольна робота. Складне речення. Складна синтаксична конструкція.

Старість треба приймати як дар долі, як прихід того передзим'я, коли іній паде на луки і дерева...

Народе мій! Чим я тобі віддячу за все, що дав мені, чого навчив?

Все, що я вмію, все, що в серці маю, тобі, народе мій, тобі, тобі.

Хіба коли в житті забудеться, хіба забудеться коли - все, що збувається, що ми своїм трудом взяли.

Золота порохівниця місяця, вистромившись із-за могил, порошила трави голубим пилом, і здавалось козакові, що там, у степу, ворушиться щось, іржуть чиїсь коні, і вже не рокотання бандур чути звідти, а ледве вловимий передзвін шабель (чути), і не сиділося старому, не їлася йому саламата, свербілоа рука до шаблюки, до бою кликало серце.

Найогидніші очі порожні, найгрізніше мовчить гроза, найнікчемніші дурні вельможні, найпідліша брехлива сльоза.

Багряний вечір догорів, і попіл падає на місто, переливається намисто понаддніпрянських ліхтарів.

Я пам’ятаю: йшла весна своїм походом смілим, і по саду лилась вона квіток зеленим пилом.

Був прозорий сонячний ранок, і мовчазні навколишні простори, дбайливо устелені сріблястим сніговим килимом, так ясніли проти сонця, що аж сліпило очі.

А встане сонце із огнистих плес, заллє промінням землю світанкову й зірки додолу спустяться з небес і на людей обернуться ізнову.

Думав: є велике право одпочить під лавром світу всім, хто в тій війні жорстокій ніс страждання на плечах.

Будьте вдячні народу, бережіть теє слово, що гранилось віками у битвах, в трудах, воно визріло вже і співа колосково синя птиця народу на буйних вітрах.

Грає листя на веснянім сонці, а в душі печаль як небеса; він росте й співає яворонці, і згорає від сльози роса.

Коли вона проснулась на столі вже горіла свічка, в кімнаті нікого не було, у чорні смолисті вікна дріботів дощ.

Віз наш увесь дерев’яний: дід і прадід були чумаками, а чумаки не любили заліза.

Моя осіння туга, лагідна і ніжна, крізь срібло згаслих вечорів пливе, як лебідь білосніжний, у смутку тихому покинутих ставків.

Розкажи, як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселочка воду позичає.

Коли в тебе віра у працю згасає, поглянь на ту річку, що скелі зриває.

Тихо в полі, гай темніє, наступає літній вечір.

1

2

3

4

 [ ], [ ], ( ), [ ]: [ ].

  [ ], ( ), ( ), [ ].

[ ], ( ), [ ]: [ ].

[ ], ( ), ( ), [ ]: [ ].

сурядним і підрядним зв’язком 

сурядним і безсполучниковим зв’язком

підрядним і безсполучниковим зв’язком 

сурядним, підрядним і безсполучниковим зв’язком.

Бережеш і той особливий запах снігу, що нагадує ледь вловимий, кволий аромат пролісків, а значить цей запах снігу є провісницьким, весняним (Є. Гуцало).

Ми всі знали, що поет хворіє, але зараз він виглядав якось особливо молодо; він усміхався, радів білим снігам, зеленим соснам і легенькій завірюсі, що кружляла в повітрі (І. Цюпа).

Квіти, які вона так плекала, прив’яли, деякі схилили пуп’янки й голівки, хоч їм би ще цвісти та цвісти (І. Цюпа).

Товариші поговорили ще трохи у вагоні й забули, повернулися до своїх турбот, а в мене ще довго щеміло в грудях (С. Васильченко).

Якби ж серцю я міг наказати, наказав би, живи, як є, поки будеш незрадно кохати, поки полум'я в груди б'є.

  Якби ж серцю я міг наказати, наказав би: живи, як є, поки будеш незрадно кохати, поки полум'я в груди б'є.

 Якби ж серцю я міг наказати, наказав би: живи як є, поки будеш незрадно кохати, поки полум'я в груди б'є.

 Якби ж серцю я міг наказати, наказав би: живи, як є, поки будеш незрадно кохати; поки полум'я в груди б'є.

1 - Б, 2 - В, 3 - А, 4 - Г

1 - Г, 2 - А, 3 - Б, 4 - В

1 - А, 2 - В, 3 - Д, 4 - Г

1 - Д, 2- Г, 3 - В, 4 - А

Досвітній вогонь запали, поки ще зоря не заграла.

Сідають на озера уночі натомлені в дорозі дикі гуси.

Вітер загуляв, заблудив у полі та й пита дороги у сестри-тополі.

І від щастя, а може, від горя промінь сонячний серце пропік.

чотири

шість

сім

п'ять