Складне безсполучникове речення. Складні речення з різними видами зв'язку

Коли тебе в саду стрічаю, сад квітне знову і цілий світ пісні вплітає у твою розмову.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, і вишні чорноокі стоять до холодів.

Здоровенний дуб розлігся, розширився своїм кострубатим гіллям, так що темно під ним.

складносурядне

складнопідрядне

безсполучникове

складне з різними видами зв"язку

Тихо в полі, гай темніє, наступає літній вечір.

Достиглі зорі випадали з небесного життя, не досягнувши земного і, можливо, звичайний осінній листочок був щасливіший за них.

Багряний вечір догорів, і попіл падає на місто, переливається намисто понаддніпряних ліхтарів.

Я помітив цікаву закономірність: життя людське – то плин загалом малоцікавий, розмірений, навіть нудний. 

Я пам’ятаю: йшла весна своїм походом смілим, і по саду лилась вона квіток зеленим пилом.

То шумів зелений лист, то в вінку мінився золотом ряст весняний, то золотим дощем лились пісні.

Дерева мене чекають, і падає листя на стежку, і падають зорі в долоні, і падає сон у траву.

Цей шмат землі, що колесом одкочувався від татарського броду й козачої долини, і досі не мав власної назви, хоча тут люди не раз знаходили непевний притулок від ординців. 

У городі, де грають струни п’яні, де вічний шум, де вічна суєта, я згадую слова твої неждані.

Минула тривожна беззоряна ніч, і там, де попелясті сніги єдналися з небом, почав відділятися світанок.

Я кажу: не було б Дон Кіхотів, вже давно б посивіла земля.

Сон літньої ночі колись мені снився, коротка та літняя нічка була, і сон був короткий, – він хутко змінився і зник, як на сході зоря розцвіла.

Вони проходили мимо дивною сповільненої ходою, і їм здавалося, що вони ступали по дні великої прозорої річки.

Букет півоній, які мати несла в руці, поширював п’янкий запах – власне, в руках її неначе вигойдувався букет п’янких пахощів.

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимий смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли.

Ніч темніє, і ясніють зорі, море плаче, й темрява шумить.

Розумію це щастя але знаєш воно не для мене.

Ті хто пливуть за мною будуть чути над нами з радості ангели схлипнуть.

Ходить вересень в селі а літо в осені питає де поділись журавлі.

Лукашева хата починає біліти стінами при одній стіні чорніє якась постать що знеможено прихилилась до одвірка в ній ледве можна впізнати Мавку. 

[ ], і (коли ), (як ).

[ ], і (коли ), [ ], (як ).

[ ], і [коли ], (як ).

[ ], а [ ], (що ), (щоб ), (що ).

[ ] і [ ], а [ ], (що ), (щоб ), (що ).

[ ] і [ ], а [ ], (що ), (що ).

[ ], а [ ], (що ), (щоб )

сурядним і безсполучниковим зв'язком

підрядним і безсполучниковим зв'язком

сурядним, підрядним і безсполучниковим зв'язком

сурядним і підрядним зв'язком

Знов зустріча земля годину літню і дерево пахуче зацвіта.

Цілу ніч надворі виє хуга, плаче, деренчить в віконнім склі.

Чорта крути за хвіст, а він радий: довший хвіст виросте.

Історичні факти лишаються фактами, їх можна по-різному пояснювати, але не замовчувати.

Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє.

Плачуть дощі в снігах, просять вітри спочину і розбивають в прах зоряну павутину.

Ранок був безвітряний, тихо пролітала негуста пороша, садок ніби відпочивав.

Планета сива над віками крутиться, минають дні, і пахне сіножать.

Від серця відлягло: хмара покотила за обрій важкі громи, викрешуючи довгі блискавки.

Могутні крила розпростуються для лету; їх не спинить ніяка сила у світі.

Верби сплакували листям, їхні золоті сльози гнало за водою.

Чайка сідає у воду – чекай доброї погоди.

Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне (П. Тичина).

Роздивися тверезо по світу — нас нова обнімає доба (В. Симоненко).

Ще сонячні промені сплять — досвітні огні вже горять (Леся Українка).

Я запізнився: у місті були затори.

Необхідно зміцнювати дисципліну в класах, і я її зміцню.

Дощ пройшов – і Київ зеленіє.

Пригріло сонечко, обсохла земля, потягла орача в поле.

Думаю про те, хто вмикає зорі і хто їх вимикає.

Минула осінь від хурделила зима настала бентежна пора рясту 

Осінь схожа на старість дух прожитого більш владно колишеться над нею, аніж теперішній день.

Михайло ступив крок до вікна Марина рвучко стала насупроти нього.

Пора пройде інша прийде 

Переконатися пора зробивши зло не жди добра.

У товаристві лад усяк тому радіє.

Не повернуть минулого ніколи воно пройшло і вже здається миттю.

Добре сказано Сенекою жорстокість народжується з посередності й слабкості.