Складне речення

Ріка спокійно відходила вдаль, і була в ній тиха задушевність і сторожка жура.

Я дивлюся в вічі — і скорботи листя опада на дно душі.

Несуть пани осавули козацькую збрую: литий панцир порубаний, шаблю золотую.

Сонце вставало — скрізь на небі чисто, де-не-де хмарка гуляла на волі, тихо в діброві — тільки ледве листом щось промовляє висока тополя...

Прощання перейде колись у картини мої, розлука зів’є собі гніздо в моєму серці.

Стоїш високо — не будь гордим, стоїш низько — не гнися.

Я знаю: кожній дитині потрібна ласкава увага батьків.

Життя коротке — мистецтво вічне.

Сіється, сіється сніг скрізь на безмежжі доріг, вітер заводить в гаю пісню журливу свою.

Ходять хмари, ходять хвилі на північнім небосхилі, чорні хмари непрозорі затулили ясні зорі; все заснуло в сірій млі; ніч царює на землі.

Повечорів мій день, туман поле ясне укриває, я дивлюсь, хвилюючись навколо, — мені треба поспішати.

Трамонтан дмухав з берега, був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів, на морі розходилися хвилі, на обрії вони були чорні з білими гривами, добігали до берега напроти вітру, вітер збивав з них білі шапки.

Зайде сонце Катерина по садочку ходить.

Сонце високо косарі далеко коси дзвенять коні пасуться.

Люди кажуть земля прогрілася аж до материка.

Багато снігу багато хліба.

Настало літо настали й жнива.

Климко розворушив палицею багаття — з нього викотилися дві чорні, як вугілля, картоплини (Гр. Тютюнник).

Одразу ж за вибалком на пагорбі починалося якесь містечко: чепурні, вистелені бруківкою вулиці, білі будиночки в невеличких пожовклих садках, далі — грибок водокачки, клубчасті дими понад нею; тоненько, коротко свиснув паровоз-«кукушка»... (Гр. Тютюнник).

Над яром стояла чорна ніч, тільки багаття на березі осявало траву й пісок червоною загравою (І. Білик).

Богдан зайшов, мати встала з лави й незвично клопітливою ходою подалася геть (І. Білик).

Вона подивилась на сина і не пізнала його перед нею стояла сувора і без кінця далека їй людина.

Поглянь у себе море там вирує міниться і грає.

Мало прожити життя треба життя зрозуміти.

Мені снилось я мельник в старому млині.

Мені відкрилась істина печальна життя зникає як ріка Почайна.

Фронт мовчав, чи його чутно не було витряпицею (О. Гончар).

Лиш небо гуде неокрає, та сім’я журавлина на крилах весну підіймає (А. Малишко).

Між нами грат нема, та ними і не можна троянду й солов’я навіки розлучить (Леся Українка).

І марили айстри в саду восени про трави шовкові, про сонячні дні, і в мріях ввижалась їм казка ясна (О. Олесь).

з’ясувальне

означальне

обставинне допустове    

обставинне способу і ступеня дії

обставинне місця

наслідкове

допустове

з’ясувальне

Дунув вітер понад ставом і сліду не стало (Т. Шевченко).

У кожного чоло життя і жаль порили і в оці кожного горить любові жар (І. Франко).

Місяць зійшов над морем і скелі ближчими стали (М. Коцюбинський).

В очереті кахкала дика качка і сплескувала велика риба (Ю. Мушкетик).

послідовність

чергування явищ

зіставлення явищ

протиставлення явищ

послідовність

чергування явищ

зіставлення явищ

протиставлення явищ