Складне речення. Складнопідрядне речення

Свинцем набрякли сиві хмари, а сонце зникло якось враз.

Косили сіно лугове, і пахла м’ята.

Хтось мухам набрехав, що на чужині краще жити.

Нехай радіє правдонька, а кривда чеше ніс.

А хто стрічався на шляху зо мною, того я щирим серденьком вітала.

З особливою пильністю зберігалися липові гаї, які давали мед, і дубові ліси.

Коли я сплю, час приходить і до мене, постоїть-постоїть біля узголів’я та й злегка потягне за чуба малого.

Народе мій, як добре те, що ти у мене є на світі.

Стояла така тиша, що чути було шепіт сніжинок із пожовклим листям.

Мені ввижається, що з тих іскорок встають водограї.

Де обрії гойдалися вітрами, осінній ранок барви розливав.

Люблю слухати, як гудуть бджоли.

Бліде небо мигтить зірами до блакиті, що оповила степову далечінь.

Ріка в бігу аж до самісінького моря прозора вся, хоч з берегів і каламуть.

Як не буде птахів, то і людське серце стане черствим.

Де щастя упало, там і приятелів мало.

І неначе ще й досі я чув, як в акаціях вітер шумить.

Стояла така тиша, що чути було шепіт сніжинок із пожовклим листям.

Дрібні хвилі зливались докупи, мов брили зеленкуватого скла, непомітно підкрадалися до берега, падали на пісок і розбивалися на білу піну.

Там, де шахти розпростерли темні крила над селом, вже за обрієм блиснуло золоте зорі весло.

Вогню не засвічували, бо ясно світив місяць у небі. 

[ ], (коли…), (як…);         

[, (коли…), (як…), ];              

[ ], (як…), (коли…); 

(Коли…), [ ], (як…).

1г, 2а, 3д, 4б.

1а, 2г, 3д, 4б.

1г, 2д, 3а, 4б.

1г, 2б, 3д, 4г.

Ростуть слова, немов росте трава.

Був дуже веселий, бо поталанило йому дивовижно.

Старий поволі пішов на пасіку, щоб попрощатися з бджолами.

Де коріння, там і дерево.

Так тихо, спокійно в зелених берегах, що хочеться сісти на човен і поплисти.

Тому ця осінь здається нам весною, що в рідній стороні.

Мене завжди хвилює пісня, коли її співає чисте серце.

Треба йти тільки проти вітру, щоб не збитись з обраної дороги.