Складне речення. Складносурядне речення

Окрім знаменитих чайок, козаки користувалися підводними човнами.

Живе тіло кобз, укрите жовтим пилом, поросле пелюстками, світить і золотіє.

На обрії неба відбивалося червоне полум’я пожежі, розстеляючи по снігу жовтогарячі стежки.

Не змовляючись, разом пускаємося щодуху, а за пазухою бухкають грушки.

Перші Нобелівські премії були присуджені 1901 року, і незабаром вони стали у всіх категоріях найпрестижнішими у світі.

То мати гукає, то мати шепоче, мене виряджаючи в дальню дорогу.

Він мовчав, але вся його воля пінила на цей напружений і мовчазний опір смерті.

Зрідка пробіжить тут заєць або спиниться на кручі вовк.

Минули десятки літ, а малюнки та фарби і досі збереглися.

Людські таємниці не мають і не можуть належати іншим.

Земля здавалася ще чорніша, і мимоволі прокинулася туга. 

Надворі зривалась метелиця, і душа лісу стогнала, наче людина.

Знову там і сям сяйнули зморені голоси повзиків.

Вагони були повні горою, і груди антрациту блищали у світлі потужного паровозного ліхтаря.

Червоним поясом підперезався світ і піднімає голубі вітрила.

На полі стоять корови й телята, ліниво ремиґаючи й відбиваючись від мошкари, від докучливих ґедзів і мух.

освітивши і поле, і ліс

і зігріває все навколо

а земля втішається його теплом

воно пускає навколо пустотливі іскорки

Гасне заграва – і багряний відблиск на снігу згасає.

Скрізь снігові замети, а на деревах де-не-де рум’яні яблука пломеніють.

Пустка була навколо, і все було незнайоме.

Природа, позбавлена тепла і сонця, готувалася до зимового спочинку.

Дощ пройшов і Київ зеленіє.

Несподіваний ривок і ми відриваємося від землі.

Пекуче сонце кинуло промінь на галявину і враз запалали золоті кошики.

Річка широка та глибока а вода синя та чиста і котиться вона, виблискуючи та шумуючи.

День був літній, спекотний, і селом я йшов довго.

Ні риба не грає, ні рак не чіпляється за босу ногу.

Подвір’я аж сяяло чистотою, і острівці квітів цвіли по ньому там і там

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем, і на воду сповзає дядькова тінь.

Ці святі простори вічні і вічний тут народ живе.

Квітує сад під райдужним вінцем і пахощі розлиті на півсвіту.

Уже потемніли степи і сутінки стали густими. 

Полоще чайка в сонці крила і згубився берег вдалині.

Перед вікном шумлять тополі і захід сонця мов кривава рана.

Високий день за обрій закотивсь і спорожніли села між садами.

А ранок був надіями багатий і обрій цвів трояндою пелехатий.

Дощ одшумів і спориші понурі принишкли настрахалися грози.

А сьогодні над містом зупинилися табуни південних хмар і йде справжній тропічний дощ.

То сонечко вигляне, то знову дощ іде.

Івасик йшов по вулиці з розв'язаними шнурками на кросівках, однак він не впав.

Замела ніжні квіти зима, і умерли під снігом вони.

Веселий день давно вже одгорів, а даль доносить пісню журавлину, а я іду у морі ліхтарів, закоханий в безсмертну Україну.

На городі була річка, і ми сиділи на задньому подвір'ї.

Чи то галич налетіла чорна, чи то гору турки обступили .

А вечір палить вікна незнайомі, а синя хмара жаром пройнялась.