Складне речення. Складносурядне речення

це речення, у якому всі розділові знаки мають складні пояснення

це речення, у якому є дві й більше граматичні основи

це речення, зрозуміти яке доволі складно

це речення, у якому є і підмет, і присудок

складносурядне

безсполучникове

складнопідрядне

неозначено-особове

безсполучникове речення

складносурядне речення

складнопідрядне речення

це просте речення, а не складне

речення, яке має нерівноправні частини, поєднані сполучниками або сполучними словами

речення, частини якого поєднані інтонаційно

речення, у якому є тільки підмет чи тільки присудок

речення, частини якого є рівноправними за змістом і граматично та зв’язані між собою сурядними сполучниками

Гаррі лежав і дивився, як з кожною секундою наближається його день народження.

Гаррі позадкував, наштовхнувся на валізу і, перечепившись через неї, скотився в рів

Гаррі знову схопив свою паличку, а далі він обернувся й одразу помітив Стена.

Хтось із такою силою гупнув у двері, що вони зірвалися з завісів і, оглушивши всіх, хряпнулися на підлогу.

Геґрід подивився на порожній камін, де лежали зіжмакані торбинки з-під чипсів, і фиркнув.

Запитання спалахували Гаррі в голові, наче вогні феєрверку, але він не знав, з котрого починати.

Доки Дадлі доїдав четвертий шматок торта, тітка Петунія сьорбала каву, відчепіривши мізинця.

Геґрід зненацька витяг бруднющу, засмальцо-вану хустинку, гучно висякався, і Гаррі здалося, ніби заревіла сирена.

Уже давно надійшла пора обіду в колі родини, але за стіл ще ніхто не сідав.

День минав дуже швидко, і поступово надходив вечір.

Дехто вже й мерзнути почав, щільніше обхоплюючи себе руками.

Анна впала з велосипеда, бо вона була неуважною на дорозі.

Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом.

Твердий безостий колос б'є по руках, а стебло лізе під ноги.

Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі.

Тоді тільки передо мною встала його безмежність, тепла, жива, непереможна міць.

Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег.

Здавалось, город витягує в поле свою залізну руку за мною і не пускає.

Я зачиняю двері, наче боюся, що світло лампи витече все крізь шпари.

Можу подумать, що я планета, яка посувається разом із сателітами.

Я йду за ними, і мені видно легке гойдання всіх трьох крислатих хребтів, м'яких, вовнистих й звіряче сильних.

Повітря тремтить від спеки, і в срібнім мареві танцюють далекі тополі.

Хочу спіймати, записати у пам'яті — і не виходить.

Людей їдять пранці, нужда, горілка, а вони в темноті жеруть один одного.

і, й, та (і)

якби, хоч, що

бо, аби, мов

а, однак, зате

або, чи, то

Двері од кабінету рипнули, і в хату тихо входить лікар.

Ноги мої мліють, але я біжу…

Що ж, смерть — то й смерть, життя — то й життя!..

Крізь білий цвіт виднілось сине небо, a на траві гралось весняне сонце.

Вона вже не кричить, вона гірко, нерозважно плаче.

Розгнівавшись, мовчки носила на машину посуд: тарілки, ложки, виделки.

 Мабуть, хлопець потрапив у прикру ситуацію й не знав, як з неї вийти.

Дві оті справи — втекти з кав’ярні перед десятою і вкласти матір спати — вимагали неабияких хитрощів.

Уже зовсім мокрий, безпритульний пес нарешті знайшов вікно підвалу, не закладене цеглою.

Галина поквапливо, мовби боялася спізнитись на призначену годину побачення, зняла дощовика.

З тваринами легше розмовляти, ніж з деревами або людьми.

Водомірки бігали поверх води, не замочуючи ніжок, і не тонули!

Офіцер став посеред площі на клумбу, всіяну жовтими і синіми квітами.

 Він зірвав одне яблуко, але не зміг його їсти.

Мати не поїхала, залишилась удома з сестрою.

Був початок травня, і на посипаному піском плацику перед верандою було сухо.

По деякім часі я познайомився з життям обох ластів'ячих пар і щоденно з палким завзяттям вів свої спостереження.

Удень то було безпечне й гарне місце для купання, але вночі купатись там ніхто не наважувався.

 Острів тремтів, вібрував, оживаючи.

У просвітках між водоростями лежали голотурії – найпотворніші представники морської фауни.

Сам хлопець був невисокий, худий і дуже брудний.

Кінь цокав кам'янистою гірською дорогою і порушував нічну тишу.

Дорогою з лук'янівських садів струменяться яблуневі пахощі і з-за парканів визирають білі віти.

Підсохнувши, я вдягнув шорти й сорочку і погукав Роджера.

 Летіли ми швидше за блискавку і з більшим гуркотом, ніж грім.