Складне речення з різними видами сполучникового і безсполучникового звя'зку

Ми змалку знали: в небі хмарно і світ кипить, як мутний вир, і тільки той прожив немарно, - хто злу ішов наперекір.

Відскрипіла возами осінь, на санях від'їхала зима, і вербовим човником до їхніх бродів прибилась весна.

Як хочеш від людей шаноби, любов і гнів бери у путь, а то лиш допотопні сноби твою поезію приймуть.

Шевченко невіддільний від української культури, він ріс і виховувався на її традиціях, але найбільше творче натхнення він здобув з народного життя, що кипіло непокорою, бунтом, жагучою ненавистю до кріпацтва.

Соломія не знала, як і коли це сталося,— втома і шум комишу приспали її.

Остап подавсь на розвідки і скоро вернувся, щоб заспокоїти Соломію: скрізь тихо, спокійно, днина тепла й ясна.

. Гості почали прощатись, але тут Тетяна Степанівна згадала, чого вона, властиве, прийшла

Кілька разів Остап ускакував у воду мало не по пояс, часто Соломія з розгону натикалася на кущ верболозу, але кожен раз вони давали собі раду і знову мчали вперед, добуваючи

останні сили.

Признаюсь — заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі.

Пропасниця тіпала, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що Остап на превелику силу діставав собі воду.

Удень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні.

Сон раптом щезає, як змитий водою, і баба чує своє маленьке тіло, якому твердо і зимно лежати долі, на тоненькій ряднині, у вогкім кутку

Три частини

Чотири частини.

П’ять частин.

. Шість частин.

Зростала певність, що все скінчиться добре,— і Соломія зазнає ще щасливого життя

Глибока ніч цілою вагою налягала на груди та не давала дихати, а думки несміло знов мацали мозок, ворушились і розгортались.

По чорній річці поміж білими берегами прудко пливе човен, тане вдалині й обертається в цятку; за ним несе вода другий, порожній, хлюпає в його білі боки і фарбує їх у чорний колір.

Гарний сильний голос співав на воді, все наближаючись, все зміцнюючись, і турки заслухались.

Соломії було якось особливо весело і легко сьогодні на душі, так здорово дихалось морозним повітрям, усе погане, що було в житті, відсувалося назад, блідло.

Тепер поле все ширше розкривало свої рамена, все далі розстеляло свою одежу, і коли хлопець зійшов на горбок, перед ним встали в повній красі всі ниви, зелена пляма низької луки, далека смужка лісу.

Покірливо дав я себе забрати і, поки залізо тряслось та лящало, я ще раз, востаннє, вбирав у себе спокій рівнини, синю дрімоту далеких просторів

Квартири Чубинських гості добре не знають, бо вони недавно переїхали сюди, а коли побачать замкнені віконниці, то подумають, що дім порожній.

Спочатку Маріуца тільки світила на Раду своїми очима, а він злегка підморгував їй гарячим оком та чорним вусом, але коли скрипка починала підсипати жару, молодиця не

витримувала й кидалася в танець.

У вікна било полудневе проміння і видно було, як цілим морем пливли кудись ще зелені ниви, дев’ятсот десятин панського поля, що спускалося часом у балку, а потім здіймалося знову, як хвиля.

Соломію крізь серпанок диму опік лютий погляд чорних очей, і їй здавалося, що вона стріляє безперестанку, хоч могла вистрілити лише раз.

Остап опирався бистрині з усієї сили, але його кіл мало що помагав: пліт несло серединою річки.

Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею...

Соломія не знала, чого вона ходить туди, але щось несвідомо тягло її в той бік.

Коли світло згасили й обляглись, думки Остапа забились по хаті, ліниві, спутані, темні, як клубок хмар, і лиш інколи щось ясне їх розривало.

Тричі Соломія помітила крізь комиші сірий вовчий хребет, раз лисиця майнула коло неї хвостом, а то здалеку чулося немов кабаняче рохкання.

Вужі й гадюки набралися сьогодні особливої рухливості, бо вже повзли й повзли в тому напрямку, як ішла Соломія, і їй треба було особливо уважати, щоб не наступити на слизьке й холодне гадюче тіло.

Піт краплями стікав по виду, груди важко дихали, і очі блищали, як у звіра, що попавсь у лабети.

Три частини

Чотири частини

П’ять частин.

Шість частин.

Вогні палають, розростаються, од них іде тепло і зогріває Остапа, розпалює йому кров.

Остапові зсунулася пов’язка з рани, і він ніяк не міг дати собі ради з нею, йому ніяк не вдавалося зав’язати її.

Яким щохвилі виходив на двір, вдивлявся в темряву, прислухався, як виє хуртовина, недаремне сподіваючись побачити Василька, почути його голос...

На галяву вискакує з гущини сарна і, зачарована чудовим концертом, зупиняється, витягає цікаву мордочку до кри- вавої смуги обрію, що червоніє на узліссі поміж деревами,

і слухає.