Складне речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв'язку ІІ Варіант

При такому відношенню мені зоставалося тільки одсунути шапку на відповідне місце, криво посміхнутись і, спотикаючись, бігти за нею на вулицю, куди вона мене тягнула з гомоном і сміхом.

І, завважте собі, вона скрізь і завжди сміялась, ця дівчина з волоссям, як положена бурею золота пшениця.

Щоб їй не трапилось, вона перш усього сміялась, ніби була утворена зовсім по другому методу, ніж усі люди.

Біля будки вартовий; він нічого не говорить нам, але здається, що між нами була довга розмова, після якої краще всього нам одійти собі геть.

Вовка закотило в лісосмугу, він обійняв лапами якусь деревину, навіть учепився в неї зубами, але вітер відірвав його від неї.

Наступний день видався зранку туманно-морозним, небо заволочило хмарами.

І от хмарами урочисто, густо обізвалася мідь, вона злякала на позолочених церковних хрестах гайвороння і всюди-всюди порадувала босоноге школярство.

Добре було б, якби отакий співучий разок намиста впав із неба на землю, прямо мені під ноги.

Ягорове подвір'я порожнє, щітка в глині стирчить, ніким не торкана, і душу хлопцеві опікає смуток якоїсь гіркої непоправної втрати.

В'юниться стежка поміж очеретами, іде Єлька туди, куди сама стежка веде.

Протягом усієї минулої зими я відчував: щось має статися у цьому світі, щось неминуче станеться.

Кияни, що зі своїх валів спостерігали за цим дикунським розгулом розбою та грабіжництва, здригнулися від думки, що й сам Київ може одного дня поділити долю Нижнього міста.

Перше, що побачив Климко, коли розплющив очі, було велике, рівно обведене коло червоного сонця у вікні; воно світило, мов крізь морок, і хлопчик став пригадувати, де він.

Низькі чорні хмари, здавалося, стояли нерухомо, але по тому, як вони час від час засмолювали негусті дрібні зорі і як ті зорі знову ненадовго з'являлися, Климко здогадувався, що хмари біжать.

Коли ступила між дерев, коли побачила, як по їхньому гіллю згори донизу ллється наче якесь аж туманне сонячне проміння і як у тому промінні мінливо зблискує листя, - всміхнулася, і вже, здається, весь день ота усмішка не сходить з її уст.

Поза центральною вулицею, де світять чотири газові ліхтарі на все місто, скоро зайде ранній осінній вечір, лягає непроглядна тьма, яку не можуть здолати кволі вогники гасівок, що тьмяно поблискують крізь вікна старосвітських одноповерхових будиночків.

Шерхіт очеретів сповнював душу і коли Яким зрізав ножем першу очеретину, він став заспокійливим гулом.

З того вечора я часто приходив до дядька Себастіяна, і, коли він мав час, ми разом читали якусь книгу, газети чи гомоніли про всяку всячину.

З того вечора з полону Добриня рідко згадував свого колишнього господаря, навіть зринала було думка що вже ніколи з ним не зустрінеться що він або загинув під час облоги Києва, або якщо вижив, пішов з Батиєм.

Мати брала пучками ягоду несла до вуст, і, коли роздушувала черешню то в кутиках уст спалахував сік.

Дурманом віяло з густих заростей, які двома застиглими хвилями означали нічну вулицю, танучи в повітрі, а з обійсть долинав дух матіоли.

Серце Єльки зайшлося жалем до цих закурених курявою степів, незграбно-великих, беззахисних створінь, які ще вчора спокійно паслися десь на балках.

Зелені стебла жита тягнуться до гори так, наче прагнуть напитися не тільки сонячного проміння, а й закропитися живлющими жайворонковими піснями.

Лось знав, що то тріщить стара гілляка на дубі, всохла, кощава, їй давно вже треба було б впасти, а вона не падала, з дивною впертістю трималася за стовбур.